Дмитро Малімон та Євген Писарчук: «Ми будемо такими як той, хто буде такий як ми.

— Які були ваші перші кроки у КВК?
— Коли заснувалася наша команда, то у її складі було 13 чоловік. На перший наш виступ, що відбувся в Одесі, поїхало 6 чоловік, і там, у порівнянні з іншими командами, ми побачили, що деякі люди з нашого колективу взагалі не підходять для камеді. Після цього ми вирішили виступати вдвох. Пізніше долучили до своєї команди дівчинку, однак програли з нею тільки один рік, встигли поїхати з нею на юніор-лігу, непогано виступити, але склалися певні життєві ситуації і вона вимушена була залишити нас. Потім взяли цигарок, пива, горілки і вже вдвох почали «ісполнять» (сміються).
— Що вам найбільше запам’яталося з вашої комедійної діяльності?
— Дуже вдалим у творчому плані був 2007 рік, він залишиться в наших серцях на все життя. Ми виграли юніор-лігу України, вдало виступили на різноманітних обласних фестивалях. Цей рік також розпочали непогано. Ми вийшли до фіналу чемпіонату України, де разом з нами буде виступати переможець кубку області команда «Аварія». На Кубку України пройшли перший тур, проте не змогли поїхати на другий через брак коштів. Зараз готуємося до 1/4 фіналу Галицької ліги, що відбудеться у Львові. А в загальному запам’ятовується все і дуже тішить, що практично це «все» є позитивним.
— Що для вас означає КВК?
— З однієї сторони — це хобі, а з іншої — це робота. В КВК так само, як і в роботі: якщо ти не працюєш, не репетируєш, то й не буде результату. КВК дуже багато для нас значить. Він відкрив для нас не лише саму гру, а й цілу країну, нові знайомства, друзів, спілкування з різними типажами людей, всі старання та перемоги. В світ камеді ми прийшли з однією метою – закосити від армії. (Знову жартують). До речі, наш спонсор – це гроші, інколи їх немає, тому у такі моменти нам нелегко жити без спонсора (ох, вже ці кавеенщики! ).
— Чи важко поєднувати навчання і «роботу»? Це, мабуть, викликає багато проблем?
— Певні проблеми з навчанням є у кожного студента і ми не виняток. Деколи доводиться чимось жертвувати, проте ми розуміємо, що це — не добре. Легкого у цьому житті немає нічого.
— Чи плануєте ще когось залучити до команди?
— За ці роки ми непогано зігрались, проте це не значить, що нам більше ніхто не потрібен. Якщо людина буде справді талановита, то ми з радістю візьмемо її до себе. Та й вдвох виступати набагато важче, ніж сімом чи вісьмом. Ми — як єдине ціле, і якщо щось трапилось з одним із нас, то це значить трапилося з цілою командою.
— Хто для вас є прикладом для наслідування?
— У нас немає кумирів. Ми не хочемо бути на когось схожі. Живемо за принципом: «ми будемо такими як той, хто буде такий, як ми». Не потрібно бути схожим на когось, робити якийсь плагіат. Візьміть, наприклад, російський та український Comedy Club, відразу кидається в очі, що російський знаходиться на набагато вищому рівні. Будь-який плагіат є невдалим, тому потрібно давати людям щось своє, від душі, щоб його брали як приклад для наслідування.
А на завершення хотілося б подякувати нашому художньому керівнику Руслану Алексіюку, який був разом з нами з самого початку і привів нас до великих перемог. Читачам газети «Провінційка» бажаємо щонайбільше позитиву, адже поганого у цьому житті і так вистачає, щонайбільше посмішок та жартів. Відкривайте у собі таланти і доносьте їх до оточуючих.