Рівне:

Створення та просування сайтів

ЛЮБИТЬ НЕЗРАДЛИВО ДІТЕЙ ПЕКУЧОГО СОНЦЯ

Особливий погляд 22-фев, 2007, 20:289 prov 1 848
— Як почалось колекціонування, пане Олександре, дивовижних заокеанських екзотів, що своєю зовнішністю не схожі на звичних, милих нашому оку представників зеленого царства?

— Вперше дізнався про кактуси від мами, викладача біології педколеджу. Але захоплення ними прийшло пізніше, в армії. Після Вільнюського військового училища служив у кількох регіонах Росії, Казахстану. Зокрема, три роки на полярній станції Харасавей, що в перекладі з ненецької означає «Ведмежий кут». Там навкруг ні деревця, в червні ще йде сніг, а в серпні вже йде сніг. Ото на півострові Ямал і згадав про вічнозелених переселенців, яких можна «приручити». Так на підвіконні з’явився «декабрист» (по-народному кактус ще звуть «різдвяник»), що цвіте в грудні. Скільки радості було, коли на ньому з’явилась тендітна жовтогаряча квіточка!

Почав серйозно цікавитись кактусами. Про «різдвяник» дізнався, що рослина з’явилась у Європі на початку ХІХ ст., назва її «зігокактус» походить від грецького слова «Lygon» (коромисло) і точно вказує на особливості росту пагонів. Вона має повітряне коріння, що дає можливість вкорінюватись у підхожому грунті. Квіти з’являються на кінцях члеників; вирощування його досить просте. А взагалі кактуси різноманітні за формою, цвітінням, колючі й не дуже — «їжаки», «зірки», «стовбури», «змії», «ґудзики», «тарілки». Чудернацькі рослини вражають. Більшість — невибаглива щодо догляду, але квітникарям-любитилям треба знати певні правила, аби їх розводити.

— Розкажіть про складові догляду, що можуть знадобитись читачам, котрі схочуть зайнятись незвичним колекціонуванням.

— Невелику оранжерею може створити кожен. Коли вийшов у відставку з посади начальника командного пункту одного з підрозділів військ Протиповітряної оборони, то привезли з дружиною та донькою в рідне місто 13 хом’ячків, пухнасту кішку з кошеням і 90 кактусів. Розмістив рослини на вікнах, у кілька рядків маленькі горщечки з колючим дивом ледь вмістились. Взимку мої вихованці ніжаться в квартирі, зате в інші пори року їхнє місце надворі під навісом. У Мексиці їх родичі на безводних плато раді нічній росі та туману (до 90 відсотків своєрідного «резервуару» стовбурів складає вода), а я «дітей пекучого сонця» підливаю раз на п’ять днів. Свої секрети має добір суміші в горщечки. Тут третина піску, частина торфу, дренаж (биті черепки), мармурова крихта. Все прожарюється, аби знищити бактерії. Власне, людина «привчила» кактуси жити в нових умовах. Тому має знати, які чинники спричиняють ріст, які дають квіти. А цвіте половина рослин майже щорічно. Скажімо, «гімнакаліцим» квітує упродовж п’яти місяців, а «селоні цереус» (цариця ночі) — одну ніч. Як пересаджувати, пікірувати рослини, робити прививки, підігрів і полив, можна детальніше дізнатись із посібника Світлани Приходько «Кактуси» чи енциклопедичного видання Олександра Урбана «Колюче диво».

— А яка роль кактусів у різних сферах людського життя, невже вона обмежується захопленням їх неповторністю, таємничістю, різнобарвністю голок і квітів?

— Нагадую, що на державному гербі Мексики — орел, змія, вода, скеля і кактус. А в столиці країни діяв храм, присвячений одному з видів «священної опунції». Рослини відігравали велику роль у житті індіанських племен. Недарма до багатьох додавали слово «тео», тобто «священний». Кактуси використовують у медицині, як страви і корм, у виробництві меблів, будматеріалів, виготовленні солодощів, соків. Приміром, із «пейотля» добувають наркотичний сік, що відомий як знеболюючий та запаморочливий засіб при хірургічних операціях; «опунція» допомагає при переломах кісток, із «цариці ночі» виготовляють настоянку, помічну при лікуванні хвороб серця.

Багато кактусів йде у страви. Так, «опунцію тупу» вживають як складову салатів, напоїв, цукерок, мармеладів, цукатів, збуджуючих напоїв. У Мексиці, Алжирі, на острові Сицилія рослини спеціально вирощують для страв. Із насіння «ехінакактуса Вісліцена» роблять крупу, печуть хліб. А ще рослини дають фарбу, матеріал для меблів, підвісних мостів, для виготовлення прикрас і полірованих виробів. Тамтешні мешканці споживають плоди («намистинки», «яблучка», «їжачки») у великій кількості свіжими та сухими.

— Добре, переконали в користі героїв нашої розповіді для людини. Та про неї не знає широкий загал…

— Насамперед тому, що аматорське кактусівництво у нас в загоні. Мало земляків використовує його як виховне джерело, засіб для розширення світогляду, прищеплення любові до природи, до збереження її багатств — зелених скарбів. Колись діяло Всесоюзне об’єднання любителів кактусів (у Вінниці було його відділення), ось у мене відтоді ще й значок зберігся. Там бажаючі могли «розжитись» насінням, літературою, отримати пораду. Та чи багато нині кактусівників у області? Зустрінете на базарі тих, хто мріють дорожче збути привезені з Польщі рослини. Колись познайомився із рівнянкою Тетяною Гончарук. Півстоліття віддала улюбленій справі, колекція в неї нараховувала майже дві тисячі екземплярів. І мені кілька унікальних рослин виділила. У Дубні чимало почерпнув із спілкування з Ганною Лозов’юк (на жаль, теж нині вже покійною), яка також серйозно цікавилась «дітьми пекучого сонця». А хіба не корисно дізнатись, що в «мамілярії ідальго» квіточки дрібненькі, а «мамілярія карвінськіана» зовсім не квітує, зате «гаматікактус гачкуватогілчастий» порадує чотирма великими, як у соняха, кошиками?

Чимало радості принесла мені «зірка» серед кактусів — «астрофітум». Вимоглива до грунту, освітлення, та прижилась на підвіконні. Радий, що маю рідкісну «ліхтенбергію княжу». А мрію дістати «селоні цереус» (царицю ночі), виростити її й переконатись, чи справді цвіте лише раз упродовж однієї ночі. Людині рідко щастить бачити це дійство, але коли вдається, мовить одна з легенд, то всі бажання щасливця збуваються.

— Допустимо, що таємниче цвітіння «цариці ночі» ви побачили. То ж які бажання єдиного в місті кактусівника?

— Хочеться, аби знання моїх земляків про систему кактусів — маленьку гілочку на гігантському дереві системи рослин — не обмежувались звичним «алое пістрявим» на підвіконні. То чому серйозно не зайнятись розведенням кактусів у навчальних класах, в установах, на підприємствах, де чимало світлих площ. Давно в місті ведеться мова про створення Товариства аматорів-квітникарів, які б приділили увагу пропаганді знань про заокеанських колючих (і не дуже) переселенців, що побачиш у нас переважно в ботанічних садах і дендропарках.

— Що ж дає особистості розведення кактусів, окрім клопотів про незвичних переселенців?

— Зішлюсь на авторитетну думку науковців. Вони стверджують, що ці рослини заряджають позитивною енергією. Дехто ставить їх навіть вище від акваріумних рибок і котів. Бо, скажімо, пухнасті друзі не лише дають, але й відбирають позитивний заряд в оточуючих — колючі заокеанські красені тільки дають. Це можуть, до речі, підтвердити й мої домашні — дружина Ірина, музикант, і дочка Олена, економіст, які допомагають мені порати оранжерею. У цьому можуть переконатись з часом і читачі, зайнявшись кактусівництвом.

Василь ЯНОШІ, Дубно.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору