Крок у нікуди

Білявка Аліна була першою красунею в своєму райцентрі. Окрім привабливої зовнішності, дівчина мала неабиякі здібності до іноземних мов, вміла знайти спільну мову з усіма і була улюбленицею і серед ровесників, і серед сусідських бабусь. Тато дівчини був успішним підприємцем, а мама – директором престижної приватної школи. Відповідно, єдина донька не мала відмови ні в чому.
Після закінчення школи, Аліна без проблем стала студенткою престижного столичного університету. Вирвавшись з-під батьківського крила, дівчина із легкістю занурилася у веселе студентське життя. Пари, лекції, гуртожиток, вечірки – все кружляло у шаленому ритмі і Аліна радісно і безтурботно кружляла в ньому.
Одного разу Аліна з подругами вирушила в ресторан, святкувати успішну здачу першої сесії. На симпатичну блондинку відразу звернув увагу чоловік, який сидів за сусіднім столиком.
— Дозвольте запросити Вас до танцю, — перед Аліною стояв галантний красунчик і серце дівчини затріпотіло від хвилювання. Вони кружляли в танку, а Аліна думала: « Він – моя доля!»
Вадим був старшим за Аліну на десять років, Але це не було перешкодою для цікавого спілкування, адже дівчина була доволі ерудованою і розумною, а Вадим вміло грав роль її ровесника.
Але недовго сяяло щастя у очах Аліни. Натішившись увагою дівчини, Вадим, без зайвих пояснень, переключився на симпатичну Алінину подружку Інну. Ввечері, коли Інна радісно спішила на побачення, Аліні хотілося вити від відчаю.
— Пограється з нею і покине, — втішала себе Аліна. – І тоді я вже зумію втримати його біля себе. Будь-якою ціною.
… На свій день народження Аліна запросила всю групу. Святкування було в розпалі, коли в кімнату ввійшов Вадим із букетом білих троянд. У Аліни від несподіванки підкосились коліна.
— А… раптом він повернеться до мене? – майнула в голові відчайдушна думка.
— Вітаю тебе, Аліно! Бажаю, щоб ти була щасливою, адже ти цього заслуговуєш, — говорив Вадим банальні слова, але Аліна не чула їх. Раптове усвідомлення того, що він ніколи вже не повернеться, так нестерпно запекло своєю неминучістю.
Аліна підіймала келих за келихом, запрошуючи гостей випити за її щастя. Усамітнившись у куточку , Вадим про щось весело розмовляв із Інною…
Аліна раптом різко зірвалася, залпом випила склянку горілки і награно веселим голосом мовила:
— Наостанок іменинниця виконає прощальний танець!
Дівчина рвучко скинула на підлогу весь посуд і стала танцювати на столі. Гості розуміли, що з Аліною коїться щось не те, але ніхто не наважувався ні зупинити, ні дорікнути. Виконавши танок, Аліна вклонилася і стала на підвіконня. Посміхнувшись, кинула останній погляд на Вадима, весело махнула йому рукою і, різко відчинивши вікно, зробила крок у нікуди…
***
— Врятуйте мене, — знемагаючи від болю, шепотіла Аліна лікарям.
— Перелом кісток тазу, відкритий перелом стегнових кісток, розрив печінки і селезінки, внутрішня кровотеча – діагностували лікарі, усвідомлюючи, що з такими травмами не виживають…
Аліна лежала на твердому ліжку, невимовно боліло все тіло. Всередині щось пекло вогнем. Наймеший рух сприяв неймовірні страждання. Після уколу медсестри Аліна опинялася в якомусь темному проваллі, а коли приходила до тями, відчувала лиш одне: вона хоче жити!
Нехай це буде життя без Вадима. Вона ж могла стати перекладачем, працювати за кордоном, зустріти нове кохання. Вона ж могла ніжитися під сонцем і плавати в морі. Вона могла б народити сина…
— Врятуйте мене!!! – відчайдушний крик розривав нічну тишу. І в черговий раз, провалюючись у знайоме провалля, Аліна побачила дивне світло, яке позбавляло болю і дарувало спокій. Але чорна тінь, яка затулила собою світло, показувала зовсім інший шлях. Шлях у нікуди…
Вікторія ЛЕВЧУК,
Рівне.