Він зазначив, що це день тих, хто, тримаючи зброю, доводить українську силу. Як Зеленський звернувся до українських захисників?За словами глави держави, День Збройних Сил України про тих, хто дійсно об’єднує наш народ у боротьбі, вдячності, пам’яті й, звісно, об’єднує у великій повазі. Ця повага проявляється не лише в підтримці, молитвах, не лише в донатах і словах, які всі, безумовно, сьогодні напишуть своїм – рідним воїнам, які є в кожного.
Ця повага про дещо більше. Вона стала окремим явищем, феноменом нової України. Ця повага стала мистецтвом. І ця повага довкола нас – у наших містах, на наших вулицях і наших будинках. Це сотні зображень, які народилися по всій Україні. Сотні присвячень, що поєднали в собі мільйони подяк тобі, тобі, український воїне!
– сказав Зеленський.
Він зазначив, що надзвичайно важливо помічати мурали, які присвячені українським захисникам. Важливо, поспішаючи у своїх справах, зупинитися хоча б на мить. Пройти не повз, а поруч. Вдивитися в ці малюнки, у ці очі. Пам’ятати, що вони зробили у війні за незалежність України. Цінувати та знати історію кожного.
Того, хто захищав рідний Київ, а потім полетів на допомогу в заблокований Маріуполь. Або виріс на Донбасі та боронив столицю. Був світовим призером з джіу-джитсу, а став захисником України.
Хто був всесвітньо відомим оперним співаком, а став українським воїном. І того, хто був ювеліром, мав, як кажуть друзі, золоті руки й цими руками знищував окупантів. Різні долі. Однакові цінності. Різні імена. Однакова шана всім.
Президент зазначив, що вони росли в різних містах, різних родинах, різних будинках, але всюди були виховані як справжні герої.
І скільки в цьому символізмі гордості й болю водночас: вони пішли захищати рідний дім – і сьогодні їхні портрети на стінах цих домів. І на школах, де вони мали різні оцінки, але на відмінно вивчили, що таке честь, відвага, людяність і любов до своєї України.
Це точно знав Данило Погорілов, що мав астигматизм обох очей, але бачив, хто ворог і зло, а побратими бачили його мужність, коли він ціною життя вивів групу з оточення.
Це знав Олег Фадєєнко, який мав понад 2 метри зросту й для побратимів був "Малиш". Звільняв Куп’янськ, Херсон і для держави став Героєм України.
І "Дем", що поліг у бою на наступний день після свого дня народження. І Тарас Березюк, який віддав життя за свободу в День Незалежності України.
Зеленський переконаний, що одного дня в мирному Києві, Харкові, Дніпрі, Львові – будь-де в Україні, побачивши один із таких портретів, маленька дитинка спитає батьків: "А хто це?" І вони знатимуть, що відповісти, вони точно розкажуть, і це точно продовжиться, і буде знову, і буде від покоління до покоління, бо ми назавжди збережемо цю пам'ять і повагу до своїх військових.
До їхніх принципів, якостей, волі, міцності, впертості. До всіх найкращих чеснот. І ними дихає кожне таке полотно, кожен колір, відтінок, кожен штрих передає ці історії. Ці вчинки, ці кроки. І це треба відчути.
Відчути, як у 14-му році Віталій Трухан залишав інститут і їхав до зони АТО. Як, бувши весь час "на передку", Олексій Остапенко казав дружині: "Хто ж, якщо не ми?" Як Олексій Мовчан рятував із-під завалів 11 людей і котика. А Тарас Чайка зберіг свій екіпаж, і тепер його іменем названа аудиторія національного університету.
Стійте міцно. Ви все, що в нас є! Цими словами я звертався до наших воїнів у перший день війни. І ви стояли міцно. Стояли, коли в Україну майже ніхто не вірив, коли нам казали: у вас тиждень, у вас без шансів, у вас немає іншого варіанта, аніж здатися. А ви стояли. І вистояли. І тому Україна стоїть. Бо вірить у себе,
– заявив президент.
Він додав, що пліч-о-пліч із тими, хто зустрів вторгнення у лавах ЗСУ, стали згодом сотні тисяч своїх. Українські чоловіки, українські жінки. Неймовірні. Безстрашні. Справжні.
Перша військова, яка очолила підрозділ артилерії. Снайперка, що знищила десятки окупантів. Кулеметниця, яка пішла на фронт у 19. Пташка. Тайра. Ксена. Руда. І десятки, десятки тисяч хоробрих дівчат і жінок у ЗСУ. Всі, хто мав свої власні справи, але обрав одну – захищати рідну землю.
І кожен, хто був тим, ким мріяв, але став тим, ким мусив. Воїном. Той, хто навчався в академії культури й захистив рідний Харків. Хто мріяв бути істориком, добре знав картографію, завдяки чому вивів і врятував багатьох своїх побратимів. Хто грав на акордеоні, займався народними танцями, а став бойовим медиком і рятував життя. Хто знищив сім ворожих літаків і є наймолодшим Героєм України.
Зеленський наголосив, що все це – про наше життя, що поділилося на до й після 24 лютого. Хтось був підприємцем, учителькою, фермером, дизайнеркою одягу. Хтось виховував п’ятьох дітей. Мріяв про навколосвітню подорож. Мав успішний стартап.
Ось що робить Росія. Б’є не лише по містах, а руйнує мрії, атакує не лише будинки, а долі й майбутнє. І не лишає вибору.
Чорний міг працювати на залізній дорозі, але мав залізну волю й бився за країну на Харківщині та Донеччині. Йому назавжди 24. Крилов народився у Львові й захистив нас під Бахмутом. Йому назавжди 21. Бокс народився в Києві й захистив нас біля Запоріжжя. Йому назавжди 23.
Та всі вони не пішли від нас – вони серед нас. Назавжди. У наших серцях. У наших віршах. У повідомленнях "Дякую!" Зеленський подякував всім військовим України та сказав:"Вічна пам'ять тим, хто віддав за Україну своє життя".
Він зазначив, що ЗСУ – це більше ніж військо, це уособлення нас із вами – всієї України. Того, за що ми боремось, як і чому. Коли немає більше чужих міст і сіл. Кожне своє, кожне рідне. І кожен куточок України боронять бійці родом із кожного куточка України.
Джерело.
