Зустрів на вулиці директора історико-культурного заповідника Петра Смоліна. Він із радістю повідомив, що передбачення дубенських науковців підтвердилось: триметровий дерев’яний хрест із зображенням розп’яття Сина Божого справді належить до творчої спадщини учнів всесвітньовідомого митця Пинзеля.
На прохання прихожан католицького храму святого Яна Непомуцена його свого часу в Дубно передали з сусіднього Млинова. Отут і побачив різьблену фігуру відомий знавець і дослідник старовини, Герой України, академік Борис Возницький. На його прохання, експерти провели дослідженя і встановили, що реліквія – справа рук одного з учнів школи Пинзеля, котрого нарекли небезпідставно „українським Мікеланджело”.
Гадаю, читачам варто дізнатись про цікавий і водночас страдницький шлях самотньої фігури, що відображає останні хвилини життя Спасителя.
Поділились
реліквією з сусідами
Вірні добре знають про ці хвилини з розповіді апостола Матвія. Після виснажливої дороги до Голгофи римські вояки скатованого Сина Божого розіп’яли на хресті, ще й знущальний напис-провину вивели над його головою: „Ісус Назаретянин, Цар Іудейський”. Невимовні муки випали на долю того, кому призначено було прийняти їх за гріхи роду людського. Бо навіть він, готуючись до немилосердних катувань, гучним голосом крикнув: „Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?” Після цих слів дух вилетів із його тіла, завіса в храмі роздерлась – від верху до долу, і земля затряслася, і почали розпадатися скелі, і повідкривалися труни, і повставало багато тіл мертвих... Бо смертю смерть подолав, а живущим надію на краще подарував.
До святині, що багато років стояла в центрі колишнього Млинівського костелу, сходились поляки із райцентру та навколишніх сіл. Храм, збудований за проектом Є. Шредера графом Ходкевичем десь у 1740 році, збирав багатоголосу паству і служив прихистком для знедолених. Але в 60-тих роках минулого століття безвірники по-блюзнірськи познущалися над ним. Знайшлись серед млинівчан люди, які за пляшку вина вибухівкою зірвали мури, скинули з гостроверхих куполів хрести.
Але серед мешканців райцентру були й такі, котрі не могли змиритись із несусвітнім вандалізмом. Дізнавшись, що неушкодженими залишились деякі культові речі, прихожани Свято-Покровської церкви Микола Синюк, Любов Шух, Роман Кудерчук, Григорій Сувінський, Ликеря Черв’як, Микола Приступа, Феодосій Грицюк (прізвища інших сміливців уже призабулись за піввіку) серед білого дня (!) перенесли їх до власного православного храму. Вдалося врятувати статую воскреслого Спасителя, барельєф тайної вечері, хрест із розп’яттям Сина Божого. Остання святиня, реставрована в Луцьку, ще сорок років послужила новій громаді.
Знаючи про відновлення Дубенського костелу, млинівські поляки вирішили передати хрест сусідам. Їх задум підтримав благочинний церков району отець Василій, довівши правильність рішення на користь католиків, бо це якраз ще одне підтвердження взаємного прощення, злагоди та правдивого християнського миру. Тим більше, що католики з Млинова моляться в Дубенському костелі. Реліквію передали у храм, побудований у далекому 1612 році, після Служби Божої, відправленої українською та польською мовами, отцями Василем і Леонтієм та ксьондзем Олександром.
А мені пригадавсь ще один випадок. Коли в Корці відреставрували костел святого Антонія, то прихожани православної Георгіївської церкви передали сюди кілька ікон, вирішивши: католицькі речі мають належати їх парафії.
Перший серед великих
Дубенську реліквію зарубіжні колекціонери оцінили в сім мільйонів доларів. Тим більше, що 2007 рік у кількох західних областях України був оголошений роком Пинзеля. На превелику радість, чимало з його доробку збереглося у фондах Тернопільського краєзнавчого музею, Олеського замку, в соборі Святого Юри, костелі Монастирська. Нині часто плутають роботи великого митця та його учнів. Як би там не було, а Іоанн Григорій Пинзель визнаний найвпливовішою постаттю львівської скульптурної школи бароко, першим серед великих. Правда, було триста років забуття цієї людини, що з’явилась у Львові в середині XVIII століття, де сповідували суміш ренесансного гуманізму, просвітництва й масонства. Бо культура бароко стала декорацією для тодішньої „кволої габсбурзької культури”.
Відомо, що русин (а можливо, поляк?) вчився у Європі, бачив Рим і Венецію, Відень і Прагу. Тому зумів у власній творчості поєднати пластику європейської барочної школи з візантійським стилем, чимало використати з робіт самого Мікеланджело. Чи не тому його дерев’яна триметрова скульптура, за свідченням спеціалістів, наслідує розмах і стиль славетного італійця, а кам’яні фігури Львівської ратуші нагадують мікеланджелівську „Битву кентаврів”?
І все ж любов до дерева переконує: „геній без коренів” таки русин, що засвідчує і його добре знання дерева як матеріалу для роботи. А розквітнув талант непересічного митця в Бучачі завдяки меценатству графа Миколи Потоцького. Це, зокрема, засвідчили його вісім кам’яних скульптур на карнизі старої міської ратуші, п’ять вівтарів костелу отців-месіонерів і чотири в церкві Городеньки, два вівтарі Патріархів для Львівського костелу отців Тринітатів, фігура „Розп’яття”, фігура для Лопатинського костелу, скульптурний вівтар села Годовиця (Львівщина), якого не знали й столичні міста. Та й „Геракл, який розриває пащу лева”, „Феміда”, „Запорожезь із люлькою” можуть прикрасити будь-який солідний музей.
І нині Іоанн Григорій Пензель сприймається як диво-майстер, що силою таланту вознісся над часом: його роботи вражають натхненням, витонченісттю рис, характером, динамізмом. Про це ще раз засвідчила виставка в Українському домі у рамках програми проекту „Арт-Київ”, де серед робіт 38 майстрів різця вподобались роботи французького скульптора Отюста Родена та закарпатського (?) генія бароко Пинзеля (журнал “VIVA”, квітень 2008 року).
Тепер ви розумієте, чому справжнім відкриттям у образотворчому світі стало підтвердження версії, що дубенську фігуру із розп’яттям Спасителя створили учні всесвітнього митця Матвій Палійовський або Франціск Олєнський. І таки приємно, що реліквія знаходиться в храмі Дубна.
Правда, ксьондз Грегож Оважани повідомив, що святиню, найвірогідніше, чекає переселення в Луцьк. За вказівкою єпископа Маркіяна Трофим’яка, хрест буде зберігатись у Луцькому кафедральному соборі. Поки що невідомо, на скільки часу заберуть його. Це залежитиме від рішення громади дубенського храму.
Василь ЯНОШІ,
Дубно.
