Від зла заховали дзвони у землі

Щороку наприкінці осені над притихлим древнім Криловом заклично линуть мелодії церковних дзвонів, скликаючи селян та їх гостей відзначити День пам’яті святого Іоанна Златоустого – небесного покровителя місцевого православного храму. І вчувається у цій мелодії радісно-піднесене: „Ми воскресли! Ми воскресли! Ми воскресли!”.
Що це справді так – переконує історія, розказана в історичному нарисі, що написав з нагоди 100-річчя храму настоятель крилівської Свято-Іоанно-Златоустівської церкви Михаїл Яремчук. Прекрасне чисте звучання мають усі п’ять дзвонів. Це вже друга їх низка, піднята селянами на дзвіницю. Бо першу (за спогадами старожилів) перед світовою війною 1914 року вивезли в Росію, де сліди і загубились. До речі, дзвонів не зазначили в описі церковного майна, що мало обов’язково вивозитись перед початком воєнних дій. Тому претензій про втрату не слухали.
Аж у 30-их роках минулого століття, зібравши потрібну суму (двір із кожної десятини землі здавав польський злотий), крилівчани придбали У Кременці п’ять дзвонів. Підвісили біля церкви, і кожен, хто бажав, міг випробувати їх звучання. Позаяк „не сподобався” найважчий ­(492,5кг), то „бас” обміняли. На ньому відлито декоративний орнамент і зображення ікони Божої Матері. Поруч напис: „Под Твою милость прибегаем, Богородице Дево”. Інший напис засвідчує, що виріб „З ліярні братів Фельчинських у Перемишлі”. Якщо нагадати вагу його молодших „побратимів” (277, 96, 33,5 та 15,5 кг), то стає зрозуміло, чому на них можна вигравати різні мелодії. Довго на дзвіниці порядкував досвідчений Микола Цимощук, в якого переймали секрети незвичної професії молодші односельчани Сергій Снопок та Олексій Карлюк.
Коли село влітку 1941-го окупували фашисти, група віруючих вирішила випередити події. Як відомо, німці знімали храмові дзвони і вивозили їх у Третій Рейх. Зараз не відомо точно, скільки осіб провело таємну нічну операцію. Достовірно знаємо, що очолював сміливців Ульян Снопок. При місячному світлі, без зайвих очей зняті з церкви дзвони перенесли на цвинтар, викопали яму і заховали голосні серця від злих зайд, які посягнули на святиню. І хрест поставили на тому пам’ятному місці. Помолились над акуратно обкладеною дерном могилою. Ховали незвичайний скарб з надією, що колись дзвони воскреснуть до нового життя. Будитимуть тишу в довкіллі.
Доля була милосердною до схованого і немилосердною до його рятівників. Один не повернувся із кривавих фронтових доріг, другий пропав у холодних снігах Колими, третього чекісти закидали гранатами у схроні в сусідньому районі, четвертий помер своєю смертю у рідному селі, п’ятий не дочекався світлого дня Перемоги. Та все ж весною 1946-го вийняли дзвони з тимчасової темниці на світ Божий. Коли їх мелодійний передзвін поплив над Криловом, над полями, лісом, безіменною річечкою – впали на коліна старі й малі, плачучи від радості, дякували Всевишньому, що дочекались воскресіння святині.
Посеред села ось уже третє століття на осонні гордо підносить свої бані церква, утверджуючи серед поліщуків віру прадідів. Вона є свідком небайдужих діянь минулих і теперішніх прихожан. І ще не одне їх покоління на заклик воскреслих дзвонів поспішатиме до духовного осередку Православ’я, аби напоїти власну спраглу душу Божим цілющим словом. Поки з дзвіниці чути голос дзвонів, не будуть крилівчани блудними синами рідної землі.
До речі, від зла заховали дзвони в землю не лише у Крилові. Над входом у Корецький костел Святого Антонія – теж кілька дзвонів. Колись храм мав їх 12. А в часи воєнного лихоліття сміливці заховали їх по чотири у трьох таємних місцях. Проте вдалося відшукати лише половину схованого. Нині прихожани мріють відновити складову храмової атрибутики.
Василь Яноші,
Корецький район