Незміліле джерело Православ’я

Спасо-Преображенська церква – найдревніший православний храм Дубенщини. Споруджена у 1643 році для отців-василіан при архімандриті Прокопію Хмелевському, вона недовго перебувала у власності католиків.
Адже монастир будувався як православний (орієнтовно – в першій половині XV століття) Василієм Красним, князем Острозьким, або його сином Іваном (друга половина того ж віку), від якого зосталась до наших днів лише оця церковця на Кемпі (від польського слова „kера” – невеличкий острівець). Між тим Острозькі фондували чотири православні обителі: згаданий Спасо-Преображенський, а також Хрестовоздвиженський чоловічі, Воскресенський жіночий монастирі та приходську Іллінську церкву. Отже, минуло 365 літ, відколи з’явився цей мурований храм на підвищенні, оточеному зусібіч водою, куди можна було потрапити лише через довгий хисткий місток.
Про тернистий, але водночас і славний шлях святої обителі ведемо мову з її настоятелем, протоієреєм Богданом Кецком.
Цьогорічне престольне свято Преображення Господнього, як і попередні, було велелюдним, за участі високих духовних ієрархів, гостей і священнослужителів різних конфесій. До нього готувались, намагались вирішити найболючіші питання. Правда, не все із запланованого ремонту вдалося виконати, бо не вистачило коштів. Та все ж дещо вирівняли рельєф острова, розбили газони, посадили молоді деревця, які зміцнюють ґрунт. Трохи раніше трухляві ясени та акації зрізали, бо вони корінням підточували фундамент. Ото стіни перестали тріскатись, замість старої штукатурки, яка обсипалась, перетерли стіни під сучасний євростандарт.
Роботи погоджуються з історико-культурним заповідником, бо йдеться про архітектурна пам’ятку, передану у безкоштовне користування приходській громаді. Ото вона й опікується об’єктом. Реалії такі, що настоятелю доводиться просити у доброчинців лісоматеріали, цемент, транспорт, кошти. Так, чимало витрачено на встановлення системи опалення. Адже на острові взимку температура опускається далеко за нуль, гуляють сирі вітри, а поміж прихожан чимало людей похилого віку, для них і в божому храмі затишок не зайвий.
Вікова будова потребує допомоги. Насамперед йдеться про реставрацію дзвіниці. Об’єкт складної конструкції, з роботою можуть впоратися лише досвідчені спеціалісти. До речі, про дзвони. Вважається, що відливали їх ливарники, які виготовляли гармати для Дубенського замку. Один зі дзвонів, невеликий за розміром, скромний на вигляд (нижній діаметр – усього 74 см) має цікавий фриз із вишуканим кириличним написом, що його „пан Гнєваш Ворон з жоною своєю надал... до храма Преображения... в Дубнє”. А під фризом бачимо дату „року 1572” та геральдичний щит з монограмою замовника „Г” та „В”. На жаль, дзвін розколовся. Його передали в історико-культурний заповідник.
В історичній літературі знаходимо згадку про те, що в церкві зберігався ще один дзвін, відлитий на замовлення Костянтина Острозького у 1517 році (див. Микола Теодорович, Історико-краєзнавчий опис церков і приходів Волинської єпархії — Почаїв, 1899. — т.2.— С.877). — Востаннє про цього старішого дзвона згадувалося перед Першою світовою війною. Далі сліди церковного атрибуту загубилися. Як і невеличкої ікони „Богородиця”, подарованої Спасо-Преображенському храмові князем Костянтином Острозьким (кінець XVI століття). Пам’ятка не дійшла до нас, відома лише з фотографій та книжкових репродукцій, зокрема гравюри ХІХ ст. В цієї ікони, що називалась „Дубенською”, риза була оздоблена перлами, що свідчить про її велике пошанування. Про це згадувалось у книзі „Волинь. Історичні долі Південно-Західного краю” (Санкт-Петербург, 1888 — 288 с.) Помпея Батюшкова, котрий чи не один з останніх бачив дорогоцінну святиню в усій її красі та величі.
Із доповідної записки настоятеля храму в єпархію довідуємося, що австрійські вояки в 1914 році повністю розграбували обитель. Престол та іконостас були зміщені, Ікона нерукотворного Спаса прострелена, розписи на стінах пошкоджені, з підвального приміщення бальзамовані тіла викинуто, тут влаштували склад для снарядів. Цілком ймовірно, чужинці могли поглумитись над іконою Божої Матері: прикраси забрати, а святиню викинути (див. Моліс М.. 900-ліття Православ’я на Дубенщині. — Дубно, 2000. — С.93).
За свідченням М.Петрова, дослідника Волині, автора багатьох наукових праць, у 1833 році монастирська церква стала парафіяльною, а через шість літ до її західного фасаду прибудували дзвіницю з популярними класичними формами; тоді ж було знищено такий звичний компонент старих храмів, як глухий аркатурний пояс під карнизом стіни, що охоплював по периметру весь храм (див. Російський державний історичний архів. — Санкт-Петербург. — ф.1488. — оп.633. — арк.1).
До цінних пам’яток минувшини Спасо-Преображенська церква віднесена не випадково. Крім релігійних треб дбали тут і про розвиток літературної справи. В її попередниць упродовж 1530-1566 років з’явилося рукописне дубенське Четвероєвангеліє, скомпоноване ієромонахом Арсенієм. Автор вписав у нього назви церковних книг, що були на той час у Свято-Преображенському монастирі. З переліку видно, що бібліотека тут була досить солідною. А праця ченця – не що інше, як спроба скласти бібліографічний список видань.
Рівненський науковець П.Ричков характеризує церкву як невеликий, однооб’ємний, безстовпний тип храму з однією напівкруглою апсидою, ширина якої відповідає його ширині. Цікавою особливістю напівциркулярного склепіння є мініатюрна банька на невеликому глухому підбаннику. Вона гарно проглядається в інтер’єрі, хоча повністю схована під зовнішньою дерев’яною банею пізнішого походження – суто декоративною конструкцією, що не пов’язана із внутрішнім простором.
Спеціалісти відзначають і незвичні рудиментарні бічні конхи, розміщені на одній попередній осі зі згаданою старою банькою. Невисокі конхи ніби й другорядні елементи, але їх навність дає право віднеси планувальне вирішення церкви до категорії так званих трифоліїв зі своєрідним трипелюстковим планом (див. Ричков П., Луц В. „Архітектурно-мистецька спадщина князів Острозьких”, — К.: „Техніка”, 2002 – С.96-97).
Василь ЯНОШІ,
Дубно.