Найвідоміші ікони Свято-Троїцького Дерманського монастиря

Історія з продовженням

Найвідоміші ікони Свято-Троїцького Дерманського монастиря

Далеко Карпати, та їх відроги аж на Волині. Біля старовинного Кременця здіймаються Татри, тягнуться на північний схід і високими горбами підпирають Полісся. Тут, у балках, під зеленим крилом Верхівського лісу, розкинулося стародавнє українське село Дермань.

Улас Самчук називав Дермань “царицею сіл Волині”. І не тільки тому, що воно здавна належало до найбільших осель сільського типу, а й завдяки древньому монастирю, який був і є важливим культурним і релігійним осередком цілого регіону. Цей монастир — ніби центр “дерманської благодаті”, яку може відчути на собі кожний його відвідувач. Але разом з тим він несе в собі ще якусь таємницю, можливо, як і кожна святиня на цій землі. Проаналізувавши історію Дерманя , зокрема, Дерманського монастиря, натрапили на надзвичайно багату культуру святині, а особливо її архітектурне та живописне мистецтво. Прямих документальних даних про час, засновника і будівничого обителі Св. Трійці історія не зберегла, але, посилаючись на більш пізні джерела, можна вважати її фундатором князя Василя Острозького, який наприкінці ХІV ст. володів селом. У монастирському пом’янику померлих (перша половина ХVІІ ст.), який розпочинається з переліку князів Острозьких, навпроти імені князя Василя написано таке: “... Який церкву і дзвіницю мурував і сам на закладанні був і всього монастиря Дерманського фундатор, представився року від створення світу 6959, що відповідає року від народження Христа 1459”. Судячи з цього запису, можна вважати, що будівничим Дерманського монастиря був саме князь Василь, а час будівництва — середина ХV ст. На той час Дермань був резиденцією Острозьких, де вони спорудили свій замок, який почали називати монастирем — фортецею, тому що монастирський храм і його будівлі оточувала мурована стіна висотою до шести метрів. Стіна мала отвори для вогнепальної зброї. Сам же пагорб знизу був захищений глибоким ровом, який заповнювали водою із ставка, що називали “мних”. Перед чотирьох’ярусною в’їзною вежею-дзвіницею знаходився підвісний міст, пізніше замінений мурованим. Висока вежа-дзвіниця панувала над місцевістю, і з неї можна було оглядати площу радіусом 20 км, а про наближення ворога її дзвони сповіщали населення Дерманя і навколишніх сіл. У центрі монастирського пагорба, крім вежі-дзвіниці, знаходиться однокупольний храм Св. Трійці, двохповерховий корпус для ченців, інші господарські будівлі. Центром монастирського життя є храм Святої Трійці, побудований у східному стилі бароко. Федорівський храм — на другому поверсі приміщення, де знаходиться трапезна, на північ від Свято-Троїцького храму, дзвіниця, колишня фортечна вежа, поряд з нею колишня вчительська семінарія. Поруч готель для паломників і криниця. Існують відомості, що первісно монастирська церква була дерев’яною, а мурований храм з’явився лише на початку ХVІІ ст. ймовірно, ще за життя князя Василя-Костянтина Острозького, який надав монастиреві спільножитний устав, так звану кіновію. Церква неодноразово перебудовувалась і сучасного вигляду набула в 1840-х роках, після того, як монастир перейшов від василіан до православних ченців. Згідно з проектом волинського єпархіального архітектора К. Михайловського, колишні василіанські прибудови до східної частини храму були повністю розібрані і відбудована церква дістала стримані класичні форми, зосереджені переважно на західному фасаді. Вхід в обитель тільки один — через дзвіницю. З південного боку — великий двохповерховий корпус, на другому поверсі якого — церква Казанської ікони Божої Матері, а за корпусом — сад і обривиста стіна. Середньовічна неприступна фортеця розпочала своє існування з середини ХV ст. Перша документальна письмова згадка про діяльність монастиря належить до 1499 року. У цьому році князь Костянтин Острозький, щедрий благотворець і захисник благочестя, подарував монастирю рукописне Євангеліє у срібній оправі, позолочені і срібні чашу, дискос і лжицю, хрест з мощами і декілька речей церковного убранства. З 1512 року в документах, що зберігалися в монастирі, згадується про фундуш монастиря, або про засоби, які необхідні для його існування. Наступним письмовим документом, що засвідчує існування монастиря в ХVІ ст. є пожертвування Єловицьким рукописної книги “Апостол” в 1538 році. У 1575-1576 роках управителем маєтку Дерманського монастиря був першодрукар Іван Федоров. Свято-Троїцький монастир у Дермані з часу заснування до початку ХVІІ ст. мав подвійне значення.

Вікторія Єрейська,

Здолбунівський район.

Далі буде.