Найвідоміші ікони Свято-Троїцького Дерманського монастиря

У пізній іконографії поруч з древніми іконами виникають нові типи зображення Богородиці. Однією з таких є “Богоматір Троєручиця”.
Історія цього чудотворного образу тісно пов’язана з долею захисника Православ’я преподобного Іоана Дамаскіна. У 717 році візантійський імператор Лев Ісаврянин почав гоніння за почитателями ікон. Іоан був помічником імператора. Народ дуже заздрив йому і вирішив осквернити перед правителем. Імператорові надіслали листа, який нібито був написаний святим Іоаном. У ньому були ворожі випади на адресу правителя. Не з’ясувавши правди, він наказав відсікти святому праву руку і повісити її на людному місці, щоб боялися люди. До вечора, коли місто втихло, преподобний забрав свою руку та зачинився в себе в келії, де довго молився перед образом Божої Матері. Стомившись, він заснув. Уві сні йому з’явилась Богоматір, зцілила його руку і веліла писати ікони. У хвалу він написав ікону Божої Матері, зі срібла зробив зображення усіченої кисті і приклав до ікони, звідси вона отримала назву “Троєручиця”. Оригінал цієї ікони знаходиться на горі Афон. У Дерманському монастирі – копія.
Ікона “Богоматір-Троєручиця” (ХVІІ ст.) потрапила до монастиря з Києва. У 2001 році зустрічали її хресним ходом. Саме у цьому році вона була на реставрації. За твердженням монахинь, кольори на іконі з кожним днем стають яскравішими. Можна робити висновок про її оновлення.
Чи не найулюбленішою темою для ікони була Богородиця. Адже зараз існує декілька основних видів зображення Божої Матері. Це Оранта (Марія зображена на весь зріст); Милування, або Ніжності, або грецькою Єлеуса чи Гликофілуса (Діва пестить Сина); Гра (Ісус грає з Матір’ю); Годувальниця, або грецькою Галактрофуса, латинською Вірго Лактас (Марія годує Сина). “Троєручиця” ж належить до типу Одигітрії. Марія зображується сидячою з Сином на руках, причому художники зображували Ісуса переважно з лівого боку. Тут ми бачимо дещо інше розташування. Це пояснюється тим, що автор хотів акцентувати увагу глядача на “третю” руку, яка намальована з правої сторони.
Вбрання Богородиці вирізняється своїм розподілом барв. Хітон – зеленого кольору, символізує земне походження Діви, а мафорій — пурпурового – символ царів, колір божественної енергії. Особлива роль належить саме пурпуровому кольору. Водночас барви одягу Марії традиційні, але більш земні, насичені. Кольори одягу Христа мають інше, зворотнє, значення. Ісус одягнений у синій хітон, що символізує молодість, а гімнатій (верхній чоловічий одяг) золотого кольору – колір царського роду.
Простір в іконі — двовимірний, має лише висоту і ширину. Для такого містичного мистецтва, як ікона, це дуже зручне трактування простору: зображення подібне до тіні, до плоскої проекції потойбічного світу у світ, де ми перебуваємо. І все ж третій вимір в іконі є, але він не побудований за правилами просторової перспективи, а ілюзорний. Золоте тло ікони, золоті німби навколо голів святих – це і є глибокий простір ікони, причому простір безмежний, космічний. Адже золотий колір, згідно з хроматичною символікою, означає досконале і безбережне Боже царство, де живуть святі. Ікона – немов вікно до цього царства.
Вікторія ЄРЕЙСЬКА,
Здолбунівський район,
Далі буде.