Молитва порятує і душу, і тіло

ДІТИЩЕ КНЯЗЯ ОСТРОЗЬКОГО

Історія Свято-Троїцького Дерманського жіночого монастиря своїм корінням сягає у глибоку давнину. Як розповіла послушниця святої обителі сестра Ірінея, заснування обителі пов’язують із життям та діяльністю князя Федора Острозького. Точної дати його побудови історики не називають, а перші письмові згадки відносяться до 1447-1449 років. Легенда говорить, що преподобному князю Федору було видіння Бога, у якому той вказав, де має постати Божа обитель. Саме тому засновником монастиря вважають саме Федора Острозького. А фундатором, будівельником є його нащадок Василь Острозький. Він звів невеликий дерев’яний храм, а біля нього – капличку святого Дмитра. У храмі служили кілька монахів і вже з того часу місцину почали називати монастирем. Причому спочатку це був чоловічий монастир. Лише у буремному двадцятому столітті, після Великої Вітчизняної війни через малу кількість ченців чоловічої статі він був реорганізований у жіночий і сюди перевели сестер з Кременецького монастиря. Упродовж багатьох років Дерманський монастир був центром освіти в Україні. При ньому функціонували семінарія, школа майстрів-іконописців, приходське духовне училище. А у 1575 році управителем угіддями Свято-Троїцького Дерманського монастиря був першодрукар Іван Федоров. Саме перебування на цій святій землі сприяло підготовці до друку Острозької Біблії. Адже обитель мала широкі зв’язки зі Сходом та Антіохійськими патріархами. Також тут була величезна бібліотека. А вже у 1602 році у монастир привезли устаткування друкарні. Це була перша сільська друкарня у всій Європі.



ЗА ПОКЛИКОМ ГОСПОДА

На сьогодні при монастирі несуть послухи близько 50 послушниць різного віку. В основному це вихідці із Рівненської та Хмельницької областей. Приймають у монастир жінок, починаючи з 18 років. Поміж тим, запевняє сестра Ірінея, якщо Господь прикликав жінку до монастиря ще раніше, цьому ніхто не буде перечити, коли батьки дівчини дають своє благословення на служіння Господу. – У нашому монастирі не було випадків, коли сюди йшли б через якісь побутові причини чи негаразди особистого характеру, – розповідає монахиня. – В монастир ідуть за покликом Бога і за його Промислом. Тому з благословення Господа хрест чернецтва нести легко. Проте жінка, яка приходить у монастир, не відразу стає членом чернечої спільноти. Спочатку вона знайомиться із життям, уставом і правилами обителі. За цей час вона вирішує для себе, чи залишиться в монастирі і присвятить своє життя служінню Господу, або ж за цей час вона відчуває, що не має в собі фізичних та духовних сил для життя у монастирі. У будь-якому випадку, на першому етапі монастирського життя – послушництві – жінка проходить термін випробування. Він може тривати кілька років – від трьох до п’яти. Все залежить від віку послушниці і її духовного стану. За період чернечого життя відбувається три постриги – на іночество, на монашество і на схиму. Під час постригу черниця приносить обітниці Господу. Це обітниці послуху, смирення, терпіння, обіцянка перебувати в монастирі до кінця життя, також обіт дівства і молитви. Також із кожним постригом черниці змінюють ім’я. Як пояснила сестра Ірінея, це пов’язано з тим, що з постригом у чернечий сан людина помирає для мирського життя і мирських утіх, а ніби оживає, вдруге народжується для життя у Господі. Постриг має право звершувати на наших теренах владика Варфоломій або за його благословення архімандрити інших обителей.

БУДНІ І СВЯТА

День у черниць розпочинається о половині на шосту ранку спільною молитвою, на яку ігуменя закликає, стукаючи у дерев’яне било. Опісля цього звершується літургія, на якій присутні усі сестри монастиря і настоятельниця. Після служби сестри розходяться виконувати свої послухи. А їх безліч. Є тут хлібопекарі, проскурниці, церковниці, кравчині, сестри, які займаються церковним співом. Окрім того, при монастирі є пасіка, за якою доглядають самі сестри. А ще – чимале господарство, з якого живуть і харчуються черниці. Вони обробляють 10 гектарів землі, на фермі доглядають за коровами, курми та конями. О п’ятій вечора сестри, які в цей час не зайняті послухом, йдуть на вечірнє богослужіння. Але вже о восьмій, коли розпочинаються загальне правило та вечірні молитви, мають бути присутні всі. Монастирські свята мало чим відрізняються від буднів. Ось тільки день розпочинається о десятій ранку. У такі дні в монастир приїжджають паломники з усіх куточків України і навіть з-за кордону. Як розповіла сестра Ірінея, найбільше Дерманський монастир відвідують жителі Рівного, Луцька, Києва, Дніпропетровська та Харкова. Щодо іноземних відвідувачів, то це переважно наші емігранти з Канади та Англії. – Але якщо говорити одним словом, то життя в монастирі – це молитва, молитва і ще раз молитва, – резюмує черниця. – І моляться в монастирі не лише за себе, але й за людей, які про це просять і надіються на монастирську молитву, яка має величезну силу. Черниця, яка живе у монастирі, має можливість вимолити гріхи до сьомого покоління покійників. А ще щодня послушниці просять у Господа миру в нашій суєтній державі. І намагаються слідкувати за політичними перипетіями, що відбуваються у ній. Як і всі свідомі громадяни, ходять на вибори, щоб зробити своє волевиявлення. Але все – за власним бажанням, без примусу та нав’язування чужої думки.



ЗАБУТИ ПРО МИРСЬКІ БЛАГА

Життя черниць базується на відмові від мирських благ, на певних обмеженнях практично у всьому. Живуть вони по двох у келії. Чернечий одяг досить невибагливий. Його пошиття має свій устав, а зразки взяті з Корецького жіночого монастиря. Не до смаку стало б гурманам і чернече меню. Воно має свої особливості. Так, у Великий Піст, а також у дні загальних постів та щопонеділка, щосереди і щоп’ятниці черниці харчуються лише їжею рослинного походження. В інші дні та свята також дозволяється споживати сир, молоко, яйця і рибу. Ні в якому разі черниці не їдять м’ясних продуктів. В пости вони харчуються двічі на день, в інших випадках – тричі. Трапеза є загальною для всіх. Тому скликають до столу сестер дзвінком. Одна із них обходить територію святої обителі із цим нехитрим пристроєм.

СВЯТИНІ ДЕРМАНЯ

Центром монастирського життя є Свято-Троїцький храм, побудований у стилі східного бароко, і Федорівський храм, зведений на честь засновника обителі святого благовірного князя Феодора Острозького. Образ преподобного з частинкою його святих мощей вважається однією з найбільших святинь Дерманя. У цих храмах зберігаються й інші святині. Це, зокрема, ікона „Хрещення Господнє”, яка обновилася ще у 1996 році. А ікона Божої Матері „Семистрельна” – мироточить. Є тут і ковчег із часточками мощей Києво-Печерських угодників. Інші святині монастиря – ікона Богородиці „Троєручиця”, ікона преподобного Іова Почаївського із часткою мощей, чудотворна ікона Казанської Божої Матері. Всі віруючі мають можливість приклонитися перед цими святинями і принести свою щиру молитву. Окрім того, з часу заснування Свято-Троїцького Деманського монастиря тут ввели чин читання „Неусипаємого Псалтиря”. Цей Псалтир читають як за живих, так і за померлих, розповідає сестра Ірінея. Якщо людина хоче особливо помолитися за себе, за своїх рідних, які перебувають у скорботі, хворобі чи далекій дорозі, за своїх покійних родичів, подає на молитву на „Неусипаємий Псалтир”.



БІЛЯ ГРОБУ ГОСПОДНЬОГО

Сестри Свято-Троїцького Дерманського монастиря тішаться тим, що мають свою молитвеницю на святій землі. Ще у 1997 році інокеня Ніколая з благословення владики Варфоломія поїхала з духовною місією у Єрусалим. Тепер вона прийняла монашество і знана як сестра Антонія. Щодня вона молиться біля Гробу Господнього за святу обитель на Рівненщині і її сестер. – Дуже важливо мати вихідця зі свого монастиря на Святій Землі, де народився і перебував Спаситель, – завершує свій екскурс із життя черниць сестра Ірінея.

Марина ДАНИЛЮК,

Дермань-Рівне.