Рівне:

Створення та просування сайтів

Сто літ на варті православ’я

Головна 07-сер, 2008, 12:419 prov 1 449
Давайте з допомогою Еліни Посільської, молодшого наукового працівника Державного історико-культурного заповідника, „перегорнемо” сторінки вікової біографії храму, що, завдяки диву Божого провидіння, вистояв перед усіма бідами, а тепер став опорою в здійсненні мети земляків створити незалежну Українську Державу.
Нинішній соборний храм святого Іллі виник не на голому місці. За свідченням документів 1889 року, „неподалік існував давній, дерев’яний храм… така ж дзвінниця, коли і ким побудовані невідомо”. Найвірогідніше, йдеться про стару церкву, закладену ще Костянтином Острозьким і названу на честь святого Іллі та брата князя Іллі (1539р.), маєтності якого в 1576 році відійшли до Костянтина. На початку ХХ століття маломісткий дерев’яний храм розібрали – за спорудження нового, кам’яного, взявся настоятель приходу о.Корнійович. Так, 29 червня 1902 року тут заклали перший камінь. За матеріалами періодичного видання „Почаївський листок” від 31 травня 1912 року, завершував будівництво о. Євгеній.
Зводили об’єкт толокою на добровільні кошти прихожан і субсидію святого Синоду, що виділив 8800 рублів. Коли цар Олександр ІІІ прибув у Дубно з нагоди відкриття Тараканівського форту, міська громада звернулась до божого помазаника по допомогу. Вседержець кошти пообіцяв, але через неуважність царських чиновників їх перерахували на спорудження церкви у селі Дубляни теперішнього Демидівського району. Нашим земляками нічого не залишилось, крім як пустити шапку по колу, аби довести задумане до кінця. Маємо свідчення „Волинських Єпархіальних відомостей”, що час від часу подавали прізвища небайдужих дубенчан. Так, міщанин Дмитро Мержевський пожертвував 150 рублів, аптекар Федір Кучеревський і власник хмілярні Вацлав Альберт внесли дві тисячі золотих червонців. Впритул займавсь будівництвом і допомагав матеріально міський депутат Христофор Зубчинський. Майстер Михайло Шептинський виконав чимало столярки на спорудженні дзвіниці. Старій церкві належав цегляний завод – його здали в оренду на три роки з оплатою за неї 300 рублів. Ці кошти також пустили у справу.
„Квітку” поставили влітку 1908 року, а 23 вересня цього ж року храм освятив архієпископ Волинський і Житомирський Антоній. Указом від 31 серпня 1909 року святий Синод перейменував церкву в собор. Потім помаленьку обитель почала „обростати” необхідною для проведення треб атрибутикою. Зокрема, тут встановили різьблений іконостас на честь рівноапостольного князя Володимира. Тоді в церковно-приходській прихрамовій школі (відкрита старанням попечительства ще в 1812 році) навчалось 161 хлопчиків та дівчаток.
За архітектурною стилістикою новобудова вкладалася у канонічні рамки неросійського стилю: п’ятиповерхна, п’ятикутна, має прилягаючу з півночі дзвінницю. До неї – три входи: з півночі, сходу та заходу. Головний, північний, виходить на центральну вулицю. До речі, дещо незвичайна орієнтація є не характерною для православних храмів.
Коли в 1911 році почалась війна Австро-Угорщини з Росією, частину Дубна захопили австрійці. Окупанти пограбували Свято-Іллінський собор. Уже після вигнання чужинців у купах сміття знайшли частину ікон, окремі були порубані, зникло багато цінних образів. Так, ікони з привратних вівтарних дверей опинились під смердючим солдатським матрацом. Свого часу з Чеснохрестівського монастиря сюди було передано дорогоцінну Благодатну ікону Богоматері, оздоблену перлами. Вона була подарована Костянтином Острозьким Спасо-Преображенській церкві. На жаль, святиня-пам’ятка князівської доби до нас не дійшла. Можливо, стала жертвою невігластва чужоземних вояк. Адже тоді церковні цінності пропали з святих обителей не лише в Дубні, але й у Березні, Онишківицях, Загорцях.
Відрадно, що у військовій круговерті дивом вціліла ікона „Пророк Ілля з Жатієм” (XVI ст.). Вона також є відгоміном меценатської діяльності Острозьких, до того ж це єдина пам’ятка Волинського іконопису, що наслідувала невідомий взірець кінця XІV ст. Нині пам’ятка, що була храмовою в церкві, знаходиться в експозиції виставки „Скарби наші духовні” історико-культурного заповідника.
Назвемо й інші живописні цінності храму-ювіляра: ікони „Святий Миколай”, „Христос Боремельський”, „Богородиця” (XVIІІ ст.), іконостас, а також дзвін 1780 року.
Історія собору засвідчує: тут завжди працювали віддані високому душпастирському покликанню люди. Так, у 1928-1933 роках тут служив знаний український фітотерапевт Михайло Носаль; понад півстоліття присвятив храму Арсен Христю, на сутані якого було тісно нагородам за ратну і священницьку відданість. Нині настоятелем є Володимир Пасєка, завдяки зусиллям якого облаштовано церковну територію, відремонтовано ззовні храм, перекрито куполи, позолочено іконостас. Громада перейшла під юрисдикцію Київського Патріархату.
При храмі ось уже багато років плідно існує хор. І хоч склад співаків неодноразово змінювався, тут свято дотримуються традицій, закладених у 20-30-ті роки минулого століття відомим композитором і регентом Іваном Новохацьким, Галиною Салієнко, Олександром Івановим, про яких писала наша газета. Понад 30 років із колективом плідно працював Антон Сачковський, тепер ним керує Сергій Гавриленко. Як і колись, на крилосі співають люди різного віку, професій та уподобань: молодь і ветерани, службовці й інтелігенти.
Сто років у загальнолюдськім часі – піщинка. Та для людини чи храму то вже досить поважний вік. Нинішні традиційні святкові служби на честь пророка Іллі матимуть ще й ювілейний відтінок. Весна духовного воскресіння помаленьку відчиняє душі вірян. А ювіляр ще чимало зробить, аби світло Христової науки осяяло усіх віковими чеснотами Православ’я, а свічка Віри нашої була непогасна.

Василь ЯНОШІ,
Дубно.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору