Перший крок до ювілею

Від обійстя Христюків до храму — рукою подати. Ото сорок перший рік долає щодня ці кілька десятків метрів Арсен Христюк. Діло для старенького панотця там завжди знайдеться: чергує на парафії, обслуговує прихожан, іноді просто просидить під крислатими липами, милуючись величчю собору. Тим більше, не може сидіти вдома під час його ремонту.
Запитую душпастиря, скільки разів на його пам’яті отак верхолази порались на Свято-Іллінському соборі. Найстаріший у Дубенському благочинні священнослужитель пригадав, що у далекому 1965 під час грози вдарив розряд у дзвіницю. Пожежники погасили вогонь, потім прихожани ліквідували наслідки стихії. Серйозніший ремонт був наступного року. Всякими правдами і неправдами аж у Львові діставали цинкову жерсть. Покладена тоді покрівля служить і зараз.
Через рік мешканці древнього граду відзначать столітній ювілей воздвиження Свято-Іллінської церкви. На початку минулого віку в місті над Іквою задумали спорудити величний храм. Бо дерев’яний з такою ж дзвіницею був замалим — його розібрали. На тому ж місті старанням церковно-приходського опікунства, що отримало дозвіл влади і благословення владики, почали в 1904 зводити кам’яну обитель. Будівництво закінчили через чотири роки. До речі, три державні казни виділили на нього 8800 рублів. Використовувалися і добровільні пожертвування прихожан. Скажімо, землевпорядник Христофор Зубчинський (батько його служив секретарем генерал-губернатора Волині), виходець із заможної сім’ї, будучи міським уповноваженим, тобто депутатом, організував у Дубні першу цегельню. Її здали за контрактом у оренду на три роки, з платою 300 рублів у рік, — ці кошти теж пішли на потреби будівництва, що велося толокою. А 23 вересня 1908 року Свято-Іллінську церкву освятив архієпископ Волинський і Житомирський Анатолій. Згідно з розпорядженням Святійшого Синоду (указ від 31 серпня 1909 року) її перейменовано в собор. При ньому діяла церковно-приходська школа, де навчалися 54 хлопчики та 47 дівчаток прихожан. Століття, що проминуло відтоді, не було безхмарним для святої обителі. Зазнала вона „ласки” гонорових польських панів, потерпала від двох спустошливих воєн, утискувалась безбожниками.
Після такого екскурсу в минуле детальніше про ремонт. Надумав настоятель храму Володимир Пасєка поновити хрести над банями, замінити покриття куполів. До ремонту залучено шестеро майстрів із сусіднього Почаєва. А працювати їм доводиться на висоті 35 метрів, без крану. Ремонтники поставили спеціальну конструкцію, аби справитись із наміченим. Досвідчені кровельники працюють злагоджено. Вважається, що молоді люди під божою опікою — принаймні в бригаді (а працюють навіть і взимку) ще ніхто не впав з висоти. Бо кожен перед зміною щиро молиться, священнослужителі перед початком ремонту відслужили молебень.
Не розповідатиму про клопітку технологію вкладання сяючої золотом жерсті-„шашки”. Скажу інше: зміна покриття коштує чимало, уже треба заплатити майже 80 тисяч гривень. Прихожани пустили шапку „по кругу”, збирають пожертвування в оселях, дещо підсобили спонсори.
А. Христюк вважає, що освячені хрести не варто було міняти, бо вони використовуватимуться у будівлях інших храмів. Інша справа покрити золотистим наплавом жерсть. Вона простоїть щонайменше півстоліття. Отже, мова не лише про естетику.
Що стосується планів підготовки до ювілею, то замінити покрівлі бань (робота вийшла на фінішну пряму) потрібно в кількох місцях, спеціальною смолою „залатати” дах, реставрувати фасад храму, продовжити впорядковувати огорожу, подвір’я, зокрема зрізати ще кілька старих дерев.
Житейські хвилі піднімають вірників уверх і кидають додолу. А церква Христова завжди розділяє з ними радість і смуток, навчає не гордитись і не опускати рук. Пройдуть над Свято-Іллінським храмом нові віки, але незмінним у центрі міста стоятиме джерело божої благодаті, де вірники прийматимуть спасительські дари: просвітлення душі, милість і прощення, радість і втіху. Тут пізнаватимуть духовне, що підносить особистість.
Василь ЯНОШІ,
Дубно.