Рівне:

Створення та просування сайтів

Щастя із сумними очима

Таке життя 21-лип, 2005, 12:139 prov 1 499
З операційної вийшов сивий лікар, схвильована жінка кинулася до нього:
– Лікарю, ну як?
– Житиме…- змахнувши піт з чола, мовив хірург і попрямував до ординаторської.
…Вже сорок років минуло з того часу, коли Роман вперше переступив поріг клініки молодим лікарем-хірургом. Роки беруть своє і все важче відходити після кількагодинної напруженої операції. Тривожно ниє серце і чомусь у снах все частіше з’являється маленька дівчинка із великими сумними очима. Ненароджена донька…
Пригадував, як молодим і самовпевненим переступив поріг відомої столичної клініки. Саме тут невдовзі почали впроваджувати операції на відкритому серці. Були успіхи, були й втрати… Але коли приречена людина відкривала очі після успішної операції – здавалося, весь світ у твоїх руках. Юначий максималізм…
Маленька пацієнтка років шести сиділа біля вікна і годувала голубів, які частенько прилітали до вікна лікарняної палати. В Оленки була дуже складна вроджена вада серця. Лікарі взагалі дивувалися, як маленькому сердечку вдавалося битися до цих пір. З кожним днем дівчинці ставало гірше і гірше. Зібравши консиліум, лікарі вирішили оперувати Оленку. Дівчинку готували до складної операції, під час якої шанси вижити дорівнювали можливості померти. Потрібно було отримати згоду батьків на операцію.
– Оленко, скажи своїй мамі, нехай вона завтра підійде до мене, – мовив Роман під час лікарського огляду.
– У мене немає мами, я живу в дитбудинку, – сумно мовила дівчинка.
В той момент лікар був готовий вбити себе за безтактність.
– Чому я не звернув уваги на це, переглядаючи історію хвороби? – картав себе опісля.
Маленьку пацієнтку повезли до операційної. Ніхто не проводжав її, не тримав за маленьку ручку і не молився під дверима за її життя. Вболівав за Оленку лише весь медперсонал відділення. Чомусь так хотілося, щоб сумні дитячі очі засяяли радістю, щоб зник синюватий відтінок з обличчя дівчинки, щоб вона врешті-решт змогла пограти з дітками в квача…
Операція пройшла успішно і Оленка поступово почала одужувати. В сумних оченятах з’явились веселі проблиски, щоранку вона зустрічала Романа радісним щебетом. З того часу щовесни Оленка ставала пацієнткою кардіологічної клініки – потрібно було підтримувати ослаблене сердечко, яке наполегливо намагалося впоратися із непосильною роботою. Роман дуже прив’язався до цієї дівчинки, оскільки власної сім’ї у нього не було. Йому як фахівцю було дуже гірко усвідомлювати, що із таким діагнозом люди не доживають навіть до тридцяти років. Але Оленка не здавалася, вона наперекір усім діагнозам виростала, гарнішала. З часом закінчила школу, інститут.
– Романе Івановичу, я хочу, щоб на моєму весіллі ви були замість батька, – пролунало прохання із уст Оленки, відмовити у якому лікар не зміг. Весілля відгуляли всім кардіологічним відділенням.
А якось увечері в квартирі Романа пролунав пізній дзвінок.
– Певно, викликають на операцію, – подумав лікар. Відчинивши двері, побачив заплакану Олену, під оком у неї був синець. Роман відразу все зрозумів.
– Це він тебе вдарив?
Вона мовчки кивнула і пройшла до квартири.
– Залишайся жити у мене, місця вистачить обом, – рішуче мовив Роман. Олена плакала і крізь сльози говорила дивні речі:
– Невже ти ще й досі не розумієш, що саме ти – зміст мого життя. Лише ти зможеш зробити мене щасливою, – у розпачі говорила вона.
Роман заспокоював її і усвідомлював, що це вже не та маленька дівчинка, якою її завжди вважав. Біля нього була жінка – молода та красива – і в голові паморочилось від цього…
Одного дня в ординаторську забігла щаслива Олена:
– У нас буде дитина, – радісно вимовила прямо із порогу.
Роман отетерів. Отямившись від почутого, закричав:
– Який термін?
– Десять тижнів, – злякано прошепотіла Олена.
– Ти хоч розумієш, що твоє серце не витримає пологів, ти сама підписуєш собі вирок, – вперше дозволив собі Роман крикнути на дружину.
Олена не посміла ослухатись чоловіка. Зробила все, як він говорив. Йому видніше, він лікар...
…Коли Роман зайшов до лікарняної палати, то побачив, як Олена біля вікна годує голубів. Вона глянула на нього приречено сумними очима. Кожен подих давався їй з трудом. Вона ще намагалася усміхнутися, та Роман винувато відвів очі. Під час аборту організм підхопив інфекцію, яка вразила й без того хворе серце.
– Краще б я померла під час пологів, – раптом мовила Олена, – я б подарувала тобі донечку і тоді моє життя і моя смерть не були б такими безглуздими…
Вперше за сорок років Роман ридав в ординаторській, накрившись подушкою… Сотні, тисячі врятованих життів не були виправданням перед двома найріднішими загубленими життями.
Відтоді пройшло двадцять років. А сивому лікарю все частіше у снах являється маленька дівчинка із сумними очима. Можливо, вона кличе його до себе, щоб він врешті зміг побачити маленькі ямочки у неї на щічках, щоб торкнувся русявих кісок і почув таке далеке і нездійснене слово “тато”. І здається йому, що, міцно затиснувши долоньки дружини і донечки, він вже ніколи не відпустить їх, і врешті відшукають вони щастя, яке так зрадливо вислизнуло в них із рук у земному житті.

Вікторія ЛЕВЧУК,
Рівне.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору