Чоловік покинув сім’ю, коли народилася хвора дитина…

Катя та Ігор були щасливим молодим подружжям, вони виховували півторарічного синочка Ромчика. Проблема була лише одна – пологи підірвали здоров’я Катерини і лікарі радили їй більше не народжувати. Проте Ігор мріяв про доньку, і Катя, всупереч медичним протипоказам, завагітніла.
Вагітність була складною, Катерині довелося лягти на збереження. Проте дитина, довгоочікувана дівчинка, все-таки народилася на два місяці раніше терміну, у день, коли Ромчикові виповнилося два рочки.
Додому дівчинку, яку назвали Оленкою, виписали аж через місяць. Та проблеми на цьому не закінчилися — у маленької виявилося хворе серце. Догляд за нею перетворився на муку – дівчинка погано їла, не набирала ваги, плакала вдень і вночі. Катя була просто виснажена, адже Рома теж потребував уваги та догляду. Жінка майже не спала, окрім того, серце стискала тривога за здоров’я та життя донечки. А поведінка Ігоря змінилася.
– Він спершу допомагав мені, – розповідає Катерина. — Але вже за тиждень все змінилося. Він почав дратуватися від Оленчиного плачу, спершу просто йшов зранку на роботу, а повертався опівночі. Згодом почав кричати на мене – його дратувала не лише донька, а й ми з Ромчиком. Я просто не могла повірити в те, що відбувається. Допомагати мені було нікому, я просто розривалася навпіл. Далі стало гірше. Лікарі сказали, що врятувати Оленку може тільки операція, яку потрібно було робити в Києві, і коштувала вона чимало. Та це був, виявляється, ще не найстрашніший удар. Коли Ігор дізнався, почав кричати, що хвора дитина зруйнувала його життя, лікування йому не по кишені. Врешті, він сказав слова, які мені не забути ніколи – щоб я обирала: він чи дитина. На його думку, нехай буде як буде, має Оленка померти – нехай помре.
Катя, розповідаючи про пережите, плаче. Ледве стримуючи сльози, мовчки дивилася, як чоловік збирає речі і покидає її саму з двома дітьми на руках.
Катерина попросила допомоги у своєї матері, і та не відмовила. Задля онуки бабуся поїхала заробляти гроші за кордон. Це були важкі часи для Каті, але вона трималася заради дітей. Через півроку Оленці зробили операцію – половину грошей дала мама Каті, половину позичили знайомі. Операція пройшла успішно, дівчинка почувалася добре. Життя Катерини та її дітей потроху налагоджувалося. Від Ігоря звісток не було – він не телефонував і не приходив. Маленький Ромчик потроху перестав питати про татка. Так минув рік. Оленка нічим не відрізнялася від своїх ровесниць, бігала маленькими ніжками і вже почала говорити “мама”, “Ломчик”, “Оленка”. Бабуся повернулася з Італії, доглядала дітей, Катя вийшла на роботу, крім того, підпрацьовувала додатково.
Одного вечора на порозі їхньої квартири з’явився Ігор. З букетом троянд і двома великими м’якими ведмедиками в руках. Катя оніміла. Вона тримала на руках Оленку і не могла вимовити і слова.
– Катрусю, вибач… я прийшов вас побачити. Це Оленка? Вона стала така гарненька, подібна до моєї мами, – він простягнув руки до дівчинки, а вона заплакала і сховала личко в мамине плече. Ромчик, який весь час стояв позаду, тихенько сказав:
– Ти не тато! В мене немає тата, – і побіг назад у кімнату. Катя не заперечувала, коли Ігор пішов слідом за Ромчиком. Але малюк так і не підійшов до нього, лякливо забиваючись у куток кімнати. Врешті, Ігор, залишивши іграшки, вийшов на сходову клітку. Катя, залишивши дітей у квартирі, вийшла до нього. В його очах бриніли сльози, і жінка відчула, що, незважаючи на пережите, пробачає йому. Все-таки він батько її дітей. Вона тихо сказала:
– Ігоре, ти можеш приходити до дітей, коли тільки захочеш. Вони звикнуть до тебе… просто дай їм час.
– Катю, пробач… Я винен… пробач мені, якщо зможеш…
– Я давно пробачила, – відповіла, проте Ігор вже не чув її слів, він швидко спускався сходами вниз.
Катя повернулася до дітей і, вкладаючи їх спати, думала над тим, що у випадку зради, врешті-решт, страждають усі, а той, хто зрадив, чи не найбільше…
Людмила СВІТЛИЧНА,
Рівне