Рівне:

Створення та просування сайтів

Мій чоловік – садист…

Таке життя 15-июн, 2006, 15:369 prov 1 484
Коли я вісімнадцятирічною дівчиною виходила заміж, у мене й гадки не було, що життя з чоловіком Ігорем обернеться справжнім пеклом. Він був добрим і дбайливим, аж доки ми не пішли до РАГСу. Вже у першу шлюбну ніч мене чекав страшний сюрприз — замість очікуваної ніжності Ігор побив мене, а потім просто зґвалтував. Коли все закінчилося, і я лежала ридаючи, він знову став ніжним і лагідним, цілував мене і вмовляв, що нічого страшного не трапилося, а це просто пристрасть.
Так триває вже чотири роки. Вдень Ігор ідеальний чоловік – добрий, лагідний, уважний, який ні в чому мені не відмовляє, а вночі він – жорстокий монстр, якого я ненавиджу.
Я роздвоїлася – я люблю і водночас ненавиджу його. З одного боку, я хочу звільнитися від нього, з другого – як же я житиму далі? Він дав мені забезпечене життя, я маю все, чого лише забажаю. Коли одного разу сказала, що покину його – він відповів, що радше вб’є мене, ніж відпустить. Так ми й живемо.
А нещодавно у Ігоря з’явилася нова пристрасть – він почав прив’язувати мене до ліжка, а іноді використовує наручники. Він міліціонер, тому вони у нього завжди на похваті. Я вже стомилася приховувати під косметикою синці, ридати півночі у ванній…
А Ігор сказав, що якщо спробую піти, він зробить так, що вже наступного дня прокинуся у в’язниці. У мене немає подруг, бо не хочу, щоб хтось дізнався про пекло, в якому я опинилася. Навіть до батьків майже не приходжу, і намагаюся телефонувати якомога рідше – нехай краще вони вважають, що я погана донька, ніж дізнаються жахливу правду.
Нещодавно Ігор заявив, що нам пора завести дитину. Нізащо! Я боюся, що народиться такий же нелюд, як його батько. Мені здається, що я ніколи б не полюбила дитини, котра нагадувала б мені про те, як вона була зачата.
Одного разу в перукарні я почула, як одна жінка розповідала іншій, що вона розлучилася з чоловіком, і дуже легко – бо зняла побої. Але це не для мене – Ігор працює там, де їх і знімають… ніхто мені не повірить. Напевне, єдиним виходом є смерть – або його, або моя. Не вірю, що зможу його позбутися. Я купила – через треті руки – препарат, який міцніший за звичайне снодійне, думала його випити. А потім згадала про Ігореву зброю – і відчула полегшення.
Хтось із нас двох має померти, але хто, я наразі не знаю. Нехай це вирі-шується десь на небесах. А поки що, коли зазираю в дзеркало, звідти на мене дивиться не білява двадцятидворічна красуня, а загнана в кут тваринка, яка вже майже втратила все людське – гідність, самоповагу, віру в майбутнє… і свою безсмертну душу.
Ірина С.,
Рівне.
Схожі новини
Комментарии - всего 1

Лариса 15-фев, 09:17

Який жах.Шкода що в нашій міліції не перевіряють працівників на неадекватність.Вашому чоловіку місце в психлікарні.
Створення та просування сайтів
Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору