Я БУЛА КОХАНКОЮ

Він одразу сказав мені, що одружений, і я намагалась себе стримувати, вберегтись від зв’язку з ним. Але не вийшло. Коли ми бачились, не могли відвести погляд один від одного, забігали у комірку та цілувались до нестями, а потім я казала собі : «Ні!» і йшла геть. Але наступного разу не могла знехтувати його пестощами. І він, здається, теж.

Він приїжджав до мене і залишався на ніч. Не знаю, що він казав своїй дружині, але тоді він належав тільки мені. Звісно, важко було у моральному плані, адже я розуміла, що відібрала у маленької дитини батька. Я навіть уявляла себе на місці його дружини – стільки років були разом, будували стосунки, сім’ю, народили дитину, а тут прийшла якась жінка і хоче його забрати. Тому розмов про те, що він залишить сім’ю, не було. Коханий розповідав, що йому важко вдома, він постійно думає про мене, не може виспатись, бо малюк постійно плаче, та й дружина дістала його. Він розуміє, що поганий батько, бути кращим не виходить, але покинути сім’ю теж не може. Так продовжувалось три роки.

На роботі мені запропонували піврічне стажування у Англії. Розповіла коханому, а він образився, попросив не їхати. Та я вирішила, що потрібно зробити паузу у наших стосунках, бо відчувала себе винною. Мені було соромно перед його дружиною, сином, перед собою. В Англії я ніби вдихнула нове свіже життя. Не лише підвищувала рівень своєї професійної діяльності, але й ходила по музеях, вивчала мову, знайомилась з людьми. Спочатку ми спілкувались з коханим, писали романтичні «СМСки», але через деякий час він переста вмені телефонувати. Я багато думала про наші стосунки і сказала собі, що коли зустрінемось, припиню це, скажу собі «стоп».

Я підготувала промову, мала усе йому сказати... Він зустрічав мене у Борисполі. Ми їхали на машині та просто мовчали. Моя сміливість кудись зникла, я не хотіла нічого говорити. Зупинились біля мого під’їзду. І він сказав мені, що... закохався в іншу. І тепер не зможе зустрічатись зі мною. Уявляєте? За шість місяців він знайшов собі іншу. А я зрозуміла, що все ще кохаю його... І тепер я – як його дружина. Були з ним разом, будували стосунки, освідчувались у коханні... а тепер у нього інша. Єдина різниця між мною і його дружиною у тому, що я не народила йому дитину. І, мабуть, правильно зробила, адже хіба моїй дитині потрібен такий батько?

...Ми інколи зідзвонюємось і просто розмовляємо. Я його дуже кохаю, але більше ніколи цього не скажу...

Юлія

Рівне