Коханий покинув мене... І пішов до моєї мами

— Запроси Валеру до нас у гості, пора нам познайомитись, — запропонувала якось мама.
— Добре, нехай завтра. Ми приготуємо святкову вечерю, — підхопила я.
Наступного дня ми з мамою порались на кухні, готуючи святкову вечерю, як у двері подзвонили. На порозі стояв Валера із двома прекрасними букетами квітів. За вечерею ми приємно спілкувались та смакували стравами.
Валера часто заходив до нас у гості. А іноді, коли я приходила додому, вони з мамою мене чекали, ми разом вечеряли, ділились враженнями від прожитого дня. Але якось раптово усе змінилось — Валера похолоднішав. Коли я запитувала, що трапилось, він казав, що нічого, та чмокав мене у ніс. Але я відчувала, що наші стосунки зовсім не такі, як раніше. Він уже не дивився на мене своїми закоханими очима, ми більше не катались на ковзанці, не цілувались під дощем.
Я сильно хвилювалася, ділилася з мамою своїм горем та просила поради. Але і вона якось дивно поводилась. Казала, мовляв, «свої проблеми вирішуйте самі», та додавала: «Скоро все минеться». А я не знала, як жити далі, та щиро сподівалась, що все справді минеться.
Одного вечора я повернулась додому та побачила Валерині черевики.
— Мабуть, мене чекає, — зраділа я.
Але, пройшовши у кімнату, я побачила жахливу картину: мій коханий Валера цілувався з мамою. Мені стало зрозуміло, чому він та мама поводилися дивно. Але хіба можна так зраджувати? На серці стало так боляче. Я побігла у свою кімнату, зібрала речі та пішла. Мама намагалась мене зупинити, а Валера просто стояв та дивився, як я іду.
— Зрадники!, — крикнула я їм і вийшла з квартири.
— Куди йти? — крутилось запитання у голові. Єдиною рідною людиною був тато. До нього і пішла.
Тато вислухав мене та зрозумів.
— Доню, живи у мене, а там буде видно.
Я до цих пір живу з татом, який став мені найріднішою людиною. У 18 років я втратила двох найближчих людей: коханого та маму. Але знайшла тата. Дівчата, знайомлячи своїх женихів із мамами, дивіться, аби не трапилось так, як зі мною.
Юліана.