Між нами зараз кілометри...

Чому життя таке жорстоке?
У ньому біль, сум’яття і тривога...
В хвилини відчаю глибокі
Звертаю очі я до Бога.
За що Господь нас так карає?
Чому він рідних забирає?
Таких людей, яким був тато,
У цьому світі небагато.
Жили ми дружною сім’єю
Із татом, мамою, сестричкою моєю.
Як ми молились й тата лікували!
Як ми йому одужати бажали!
Та, мабуть, Бога сильно прогнівили:
Залишити нам тата не вмолили.
Хоч і ставала я у Храмі на коліна,
Щоб пожила близька мені людина...
Та дивиться на мене тато зіркою із неба –
Мабуть, так Господові треба...
***
Між нами зараз кілометри,
Між нами тисячі людей,
І, мабуть, ти у білім светрі
Про когось мрієш у цей день.
За кимсь сумуєш, когось любиш,
Але це, точно, вже не я.
Про наші зустрічі забудеш,
Чому ж вони мені болять?
Якби ти знав, що відчуваю
В ці дні розлуки, забуття.
Наскільки сильно я кохаю,
Напевне, більше за життя.
Якби ти знав, як мені важко
Ловити образ чийсь, не твій...
Постійно усміхатись – не ридати,
Ховатися у світі спогадів і мрій.
Якби ти знав, які в душі бушують грози,
Як важко забувати образ твій,
Постійно усміхатися крізь сльози
І жити без сподіваних надій.