Рівне:

Створення та просування сайтів

Розпластані атомом

Суспільство 21-кві, 2005, 13:419 prov 1 181
Після закінчення медучилища Оленка працювала медсестрою в дитячому відділенні районної лікарні. Коли у травні 1986-го головний лікар сказав медпрацівникам збиратися у відрядження в Чорнобиль, Оленка радо погодилася на поїздку. Адже так цікаво було подивитися світ і спробувати попрацювати в екстремальних умовах. Саме там, на березі Прип’яті, вона й зустріла своє кохання. Двадцятирічний Максим працював в Одесі будівельником, а в Чорнобиль поїхав замість свого напарника, у якого днями мала з’явитися на світ перша дитина.
– Недарма я приїхав сюди, – жартував Максим, пригортаючи до серця Оленку, – привезу мамі невістку.
На побачення Оленка бігала нишком до соснового лісу. Адже інструкція їм суворо забороняла заходити в ліс без захисного одягу, купатися у річці, пити воду із джерела. Але для юних гарячих сердець ці заборони були такими смішними і безглуздими... А ліс зустрічав їх насторожено і не радував пташиним співом. Проте тоді вони зовсім не задумувалися, що ж то воно насправді значить слово “радіація”...
Це вже потім Оленчин слух різатиме крик гінеколога:
– Як ти могла, ти ж сама медик? Дитину зачати в чорнобильському лісі!!! Негайно на аборт.
– Я хочу родити, – благально дивилася дівчина в очі лікаря.
– Ти хоч розумієш, що ти говориш? – не стримувала емоцій літня лікарка, – я – лікар із тридцятирічним стажем, за своє життя набачилась усякого. Але боюсь навіть уявити, яка в тебе може народитися дитина
...Максим на той час лежав у столичній лікарні і до нього не пускали навіть матір. Він лежав у палаті, відгородженій від усього світу тоненьким склом. Оленка благала лікарів дозволити відвідати його, але ті лише заперечливо кивали головю.
– Дуже високий рівень радіації, – пояснювали вони дівчині. Оленка краєм вуха почула розмову лікарів, які говорили, що Максиму потрібна негайна пересадка кісткового мозку, інакше він не проживе й місяця...
Оленка втекла від лікарів, заховалася у бабусі в селі. І народила. На свій розпач.
Лікарі довго не хотіли показувати їй створіння, яке з’явилося на світ. Краще б вона його ніколи не бачила. Глянувши на маленьке тільце у якого не було рук і півголови, Олена втратила свідомість. А потім були довгі місяці лікування в психіатричній лікарні. Дівчина тужно голосила на все відділення, намагаючись перерізати собі жили. І щоночі їй снився Максим у весільному вбранні... І щоночі вона бачила перед собою те створіння, яке б мало стати її надією, радістю...
... Вдруге вони зустрілися в онкогематологічному відділенні, де обоє помирали від лейкозу. В той день змарніла Оленка йшла по коридору і раптом зустріла знайомий погляд. Її Максим сидів у інвалідному візочку і змучено посміхався беззубим ротом. На хвильку знітившись, Оленка поправила хустинку на своїй лисій голові. В неї не було не лише чорної густої коси. В неї вже не було майбутнього... Від невимовного розпачу дівчина схилилася до стіни і заридала на весь світ. У неї перед очима пропливали нездійснені зими і весни, ненароджені діти і внуки...
Вікторія ЛЕВЧУК,
Рівне.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору