Людина – це ще звучить гордо?

Якщо вірити науці, людина пішла від мавпи. Якщо поспостерігати за життям сучасної людини, то виникає думка, що дійшовши до піку розвитку, вона знову повертається до своїх початків – до мавпи. Розлігшись у диваноподібній позі, хтось без перестанку ламає кнопки пульта, інший, зіщулившись, цілими днями вкорочує собі життя біля комп’ютера. Наука чи не щомиті народжує своїх автоматизованих дітей, щоб люди звільнилися від зайвих клопотів. І вони звільняються. Щоб перетворитися у напіврухомих людиноподібних істот.
Ледь живі примари важко пересувають ноги, добираючись вранці до пункту призначення. Згорблений комп’ютерний наркоман зі звисаючими руками та червоними очима після безсонної ночі зі своєю віртуальною подругою переходить вулицю на червоне світло, стокілограмова персона, стомлена вечірнім прибиранням лінивої домогосподарки, невдоволено поглядає на струнких “скелетів”, старшокласник у навушниках, грубо вилаявшись, оминає школу і повертає до старого підвалу – своєї другої домівки.
Інертна пасивність та постійна пригніченість вичеканені на обличчях людей, навіть повітря переповнене негативом та апатією. Посмішки? Їх не помітиш за непробивною маскою байдужості. Хіба що нездоровий регіт обкуреного малолітки чи вульгарне хіхікання добряче охмелівшої “дами”. А щира усмішка задоволеної життям людини – табу, розкіш, яку можуть дозволити собі тільки діти, не обтяжені глобальними проблемами виживання, від яких щодня пухне голова їхніх батьків. Бо хіба жінка може бути щасливою, коли вчора колега прийшла на роботу у новій норковій шубі, коли зламалася пральна машина-автомат і, швидше всього, доведеться прати вручну, а тільки годину тому зробила манікюр, коли дратує чоловік, який заробляє настільки мало, що щорічний літній відпочинок обмежується лише двома тижнями в Криму?.. Чому ж тут радіти?!! Ще скрутніше життя у сучасного чоловіка: хочеться мати власну справу, та ніяк не вдається (чи то грошей, чи мізків не вистачає), друзі кличуть у сауну, та дружина розриває дзвінками мобільний, бо треба сьогодні зустріти тещу, коханка набридає натяками про “серйозні стосунки”… Хоч крізь землю провалися!..
Ніякого руху, активності, сповільнені дії загіпнотизованих істот вражають своїм неживим диханням. Замкненість та брехня стали способом мислення чи не кожної людини, бо вони – нерозлучні супутники боротьби за виживання – тваринячого інстинкту. Як щурі, втікаємо від чужого лиха і замикаємося у своїх коробках з броньованими дверима. Думаємо, що вкрасти, кого обдурити, як не поділитися... Не довіряємо і найближчим, часом навіть і самим собі важко зізнатися у ницих своїх намірах, хоч і гордо називаємо себе людьми...
Марина ДАНИЛЮК,
Рівне.