МУЗЕЙ У ПОЛІСЬКІЙ ГЛИБИНЦІ

У селі Кузьмівка Сарненського району в приміщенні місцевої загальноосвітньої школи нині діє народний музей, у якому зібрано чимало цікавих матеріалів про письменника Олександра Купріна і його творчість. Саме в цьому поліському куточку творив російський прозаїк повість “Олеся”.
А спонукав до створення цього музею місцевих учителів незабутній літератор і краєзнавець Григорій Дем»янчук. Про ці та інші, тепер уже історичні деталі, – у розмові нашого кореспондента з директором Кузьмівської ЗОШ та її народного музею Павліною Оліфер.
– Пані Павліно, ідея створення шкільного музею, як ви зізналися днями в обласній державній бібліотеці під час презентації перевиданої рівненськими просвітянами повісті Олександра Купріна повісті “Олеся”, належала нашому земляку Григорію Дем»янчуку. Як це сталося?
– Як ви знаєте, Григорій був неабияким дослідником історичного минулого нашого краю. Його перу належить низка історико-краєзнавчих книг. Якось він завітав до нашої Кузьмівки. Зустрівшись зі мною, молодим педагогом, здивовано промовив: “У цих краях жив і творив Олександр Купрін. А в селі музею немає!” Ті щирі слова відомого краєзнавця шпилькою кольнули під серцем. А й справді, чому ж про це досі ніхто не потурбувався? – запитала подумки сама себе. І з того дня разом з колегами-вчителями та учнями взялися по краплинках збирати все, що становило ту чи іншу історичну цінність: предмети побуту часів автора “Олесі”, документи…Клопітка пошукова праця дала результати. Так і створили в стінах навчального закладу музей, де значна частина матеріалів присвячена життєпису Олександра Купріна. Як директор цього музею, я рада, що тепер він є народним.
– Пані Павліно, прототипами Купрінових героїв були місцеві мешканці?
– Так. Творив образи тієї ж повісті “Олеся” письменник зі своїх знайомих. Тут, у тодішній Казимирівці, а нинішній Кузьмівці, він перебував у 1897 році. А прообразом самої Олесі стала тутешня дівчина. Читаючи її портрет, можна здогадуватися про те, якими були стосунки Олександра Купріна з людиною, яку він вирішив зробити головною героїнею свого твору. До речі, є підтвердження, що письменник в “Олесі” описав своє власне життя періоду проживання в нашому поліському краї.
– Щойно перевидану у “Волинських оберегах” українською мовою вперше після 1965 року “Олесю” проілюстровано документами, які доповнюють думку дослідників творчості Олександра Купріна про реальність описаних у повісті подій. Науковці кажуть, що письменник повість усе-таки переробляв. Як ви гадаєте: з якою метою?
– Уперше, як відомо, “Олеся” побачила світ у газеті “Киевлянин” із підзаголовком “Зі спогадів про Волинь”, коли Олександр Купрін уже полишив Полісся. Друге видання ( перероблене автором) з»явилося друком у 1905 році у “Библиотеке русских и иностранных писателей”. Думається, що приводом для переробки твору стало бажання письменника художньо вдосконалити повість. Від того образ поліської чаклунки, як доречно сказала в післямові до книги доцент кафедри української мови та методики викладання Міжнародного університету “РЕГІ” імені С. Дем»янчука Лілія Овдійчук, лише виграв. А те, що твір екранізували у 1955 році французький режисер Андре Мішель, а в 1970 – наш Борис Івченко, говорить про справді вартісний твір Олександра Купріна, який так натхненно вивчав традиції, звичаї, народну творчість нашого Полісся. Особливо припали йому до душі наші поліські пісні. Їх у творі письменник використав не один раз.
– Пані Павліно, очолюваний вами шкільний народний музей є етнографічно-літературним. Але його назвали ім»ям головної героїні повісті Олександра Купріна. Це сталося випадково?
– Навпаки, назвали так музей спеціально, бо ж хотіли, насамперед, створити в ньому духовний прихисток образу чаклунки Олесі та вдячності його творцю. Хто ще може похвалитися цим?
Відтепер завдяки рівненським просвітянам перевидана повість займе належне місце в нашому музеї.
Спілкувався Сергій ДОЛЕНКО,
Сарненьський район.