АБО ДИТИНА, або квартира

Максимку з батьками не пощастило: разом з ними хлопчик опинився на крутому життєвому роздоріжжі. Вони розлучилися три роки тому. Тоді й опинилася Інна ( ім»я змінене з етичних міркувань, – автор) в непростій ситуації, довелося вибирати: або їхати з дитиною у райцентр до батьків, або... довірити виховання сина своєму колишньому чоловікові, за умови, якщо свекор подарує їй однокімнатну квартиру. В ту мить жінці здавалося, що іншого виходу годі шукати, адже дуже хотіла залишитися в Рівному. Думала, що так буде найкраще: син навчатиметься в міській школі, а вона зустрічатиметься з ним, коли забажає. Отож, згідно з рішенням суду, який відбувся невдовзі, право на виховання Максимка здобув його батько. На засідання опікунської ради запросили їх обох – колишнє закохане подружжя, а нині батьків – “конкурентів”. Запропонували чітко визначити дні й години, коли мама зможе зустрічатися з сином. Ще вчора ідеальне молоде подружжя, а сьогодні зовсім чужі люди, вони прийшли сюди, щоб за допомогою опікунської ради вирішити нарешті проблему з дитиною.
На засідання опікунської ради запросили їх обох – колишнє закохане подружжя, а нині батьків – “конкурентів”. Запропонували чітко визначити дні й години, коли мама зможе зустрічатися з сином. Ще вчора іде молоде подружжя, а сьогодні зовсім чужі люди, вони прийшли сюди, щоб за допомогою опікунської ради вирішити нарешті проблему з дитиною.
... Інна була родом із райцентру, тож, як і більшість її однолітків, здобувати вищу освіту приїхала в Рівне. Саме тут на одній із вечірок у студентському кафе й познайомилася з Ігорем, якому відразу припала до душі. Юнак був симпатичний, високий, схожий на казкового принца, про якого мріють провінційні красуні. Невдовзі після їхнього знайомства Інна вже уявляла собі ідилію сімейного життя у розкішному домі поруч зі своїм красенем. Усе йшло, як і належить. Ігор запросив свою наречену додому, щоб познайомити з батьками. Через місяць відгуляли пишне весілля. А через рік у їхню оселю прилетів лелека і подарував подружжю сина.
Ігор був на сьомому небі від щастя, коли забирав дружину з пологового будинку. Щодня вдивлявся в обличчя малюка, шукаючи в ньому своє відображення.
А коли хлопчику виповнився рік, Інна вирішила піти на роботу, між люди, де відразу відчула до себе увагу з боку шефа. Сорокарічний начальник мало не з першого погляду закохався у молоду, завжди модно одягнену секретарку. Усе починалося з невинних компліментів, із задушевних розмов за кавою, які поступово переростали в романтичні побачення. Ігор дуже швидко запідозрив щось недобре, однак вирішив не поспішати, уважно придивлявся до дружини. Хотів будь-якою ціною зберегти сім»ю, тому й не помічав, що Інна почала запізнюватися з роботи, частіше їздила у відрядження.
Вихователька в садочку вже звикла кожного ранку зустрічати Максимка з бабусею або татом. Але одного разу побачила на ігровому майданчику симпатичну, модно одягнуту молоду жінку, яка підійшла до хлопчика, схилилася над ним, пригорнула по-материнськи і щось довго шепотіла йому на вушко… Відразу звернула увагу на те, що хлопчик, наче крапля води, був схожий на свою співрозмовницю.
– Я... я =– Максимова мама, – з тремтінням у голосі промовила Інна.
– Чому ж я досі з Вами не знайома? Чому хлопчик ніколи про Вас не розповідав ?..
На очах незна=йомки забриніли сльози.
– З того часу, коли ми з Ігорем розлучилися, свекор, свекруха та й сам чоловік почали обмежувати моє спілкування з дитиною. Тому й вирішила звернутися зі скаргою в органи опіки і піклування, – розповіла жінка.
Відтоді хлопчику постійно доводилося чути суперечки, які виникали між колишнім подружжям за те, з ким повинен бути син у вихідні. Тато обіцяв екскурсію в зоопарк, а мама – перегляд вистави в ляльковому театрі. Коли Андрійка запитували, чи не хотів би він піти в гості до мами, він знизував плечима. За ці два роки він від неї відвик. А ще він боявся чужого дядю, якого завжди зустрічав у маминій квартирі. А от із бабусею та дідусем йому було набагато комфортніше. А ще малий любив кататися з татом на автомобілі.
Як з»ясувалося пізніше, тато в цьому не бачить ніякої проблеми. Він навіть дозволяє колишній дружині повезти Андрійка влітку на море.
– Справді, дитина повинна відчувати, що в неї є і батько, і мама, – зауважила голова опікунської ради Світлана Богатирчук-Кривко. – Тим паче, що, згідно з новим Сімейним кодексом, обоє батьків мають однакове право на спілкування з дитиною. Однак вони повинні також прислухатися до дитини з того часу, як тільки вона починає свідомо висловлювати власну думку. Крім того, колишнє подружжя ні за яких обставин не повинне втягувати дитину у з»ясування стосунків між собою.
Опікунська рада задовольнила прохання Інни. Її колишній чоловік на це погодився. Однак, чи вирішилась проблема остаточно, ще невідомо. Причина полягає, насамперед, у тому, що матеріальне становище Інни поки що нестабільне. Їй немає куди вести дитину. Квартиру, яку їй нібито подарували, вона відразу ж переписала на свою сестру, тому що боялася, щоб чоловікові батьки, бува, не відсудили в неї житло. Крім того, Інна вже тривалий час перебуває на обліку в центрі зайнятості. Їй чомусь не щастить у пошуках роботи, хоча має вищу освіту, за фахом – юрист.
Молода, симпатична, вона вірить, що все в її житті налагодиться. Буде і робота, і нова сім»я. Ось тільки материнське серце все не може заспокоїтися. Жінка не в силах пробачити собі той необдуманий вчинок. Через власну легковажність вона втратила найдорожче – свою кровиночку.
За словами начальника відділу опіки та піклування міського управління освіти Наталії Васькевич, ця ситуація є типовою.
– На кожному засіданні опікунської ради розглядається по три-п»ять подібних заяв, – розповідає пані Наталія. – Хіба що, як правило, дозволу відвідувати дитину просить батько, а не мати. Часто з подібними проханнями звертаються також дідусі й бабусі, які через розлучення дітей втрачають можливість бачити внуків.
Коли подружжя розлучається, дитина залишається під опікою одного з батьків, інший, у свою чергу, звертається до нас із проханням дозволити періодичні побачення з дитиною. Опікунська рада завжди намагається вирішити проблему, враховуючи інтереси дитини.
Так було і цього разу. Після відповідного висновку ми дозволили мамі бачитися з сином два рази на місяць.
Оксана КОРНІЄНКО,
Рівне.