кат ВИБРАВ ДЛЯ СЕБЕ ДРУЖИНУ

Коли по війні увійшли у наш край більшовики, “другі Совєти”, то це також була велика напасть для наших поселян. У краї іще діяли повстанські загони. Виловлювати їх були представлені бригади «енкаведистів». Їх у нас називали “акцією”. “Акція іде!” — ці слова, що з уст в уста передавалися в передгроззі, наганяли жах на кожне живе дихання. Особливо на хуторах, у віддалених лісових селах.

Для акції усі поселяни нашого краю, тобто усе цивільне населення, були ніби повстанцями. Закон тут не діяв. Визначальною була вогнепальна зброя у застосуванні перед з’ясуванням ситуації. Тобто спершу була екзекуція, лунав постріл, а після того і відпадала потреба з’ясовувати ситуацію. Нема людини — нема проблеми.
Нещодавно я побував на хвилях золотої лагідної осені в одному мальовничому лісовому селі в гостях у шкільного друга. Багато цікавих бувальщин із вуст літніх людей почув я тут.
Акція заявилася на хутір несподівано, зненацька. Потайки утекти в ліс не всі встигали. А тих, хто запізніло поквапливо покидали хутір, уже наздоганяли. Один енкаведист, який ніби звір лютий був, узбек чи туркмен Джаббаров, із пасії чи й інших побуджень у напруженій ситуації розстріляв цілу велику родину — батька, матір, дітей.
Із цієї сім’ї стояла живою іще перед Джаббаровим найстарша донька Марія. Була вона дуже вродливою, вирізнялася на цілу околицю. Джаббаров придивився. Не став у неї стріляти. Але взяв її у місто собі за дружину.
Переважно репресивні енкаведисти у свої краї не поверталися, зоставалися назавжди у краї нашім. Їм давали привілеї, були начальниками середньої руки — завідувачами усіляких баз і т. д.
Із обраною дружиною живе Джаббаров у місті і тепер. Дітей народили. Яке їхнє життя? Я часто намагаюся звернути свою увагу. Але кожного разу моя свідомість повертається в крайню несусвітність жахів.
Андрій КОНДРАТЮК,
Березнівський район.