Останні слова — найважливіші

Продовження. Початок у №№ 42-49.

Драй-Хмара Михайло Панасович
(1898-1939)
Викладач вищих навчальних закладів Києва, Кам’янець-Подільського, кількох міст у Польщі. Автор збірки поезії „Проростень”, монографії „Леся Українка”. Майстер неокласицизму. Репресований літератор добре знаний у діаспорі.
Того сонячного квітневого дня бригада в’язнів поралася на дорозі; до них наблизилася „емка”. З легковика вийшли троє з Сусманського управління, були, як завжди, „під мухою”. Один із прибулих повільно витягнув маузер із дерев’яної кобури. Застрелив одного в’язня… другого… п’ятого. Драй-Хмара стояв у четвертому десятку шеренги, а з другого боку стояв київський студент Володя, з чиїм батьком письменник дружив колись у Кам’янці. Поет швидко підрахував, що під кулю „п’ятим” потрапить студент. Щойно кат наблизився до Володі, як письменник рвучко відштовхнув сусіда і став на його місце зі словами:
— Не чіпай молоде життя, кате, а бери моє!..
З цими словами він плюнув прибульцеві межи очі. Все відбулося блискавично. Тієї ж миті кат упритул випустив у груди Драй-Хмари рештки набоїв… Той ще встиг прохрипіти:
— Гад!
І бездиханно впав горілиць із розплющеними очима… Так загинув український письменник у таборі шахти Аркагала.
(Із спогадів Михайла Добровольського, газета „Літературна Україна”, 1989р. 26 жовтня).
Дункан Айседора
(1878-1927)
Славетна танцівниця ХХ століття. Негативно ставилась до класичної школи в балеті, але прагнула до пластики стародавнього грецького танцю, до органічного зв’язку танцю з музикою.
Осінь, Ніцца. Вона з накинутим через плече шарфом (на ньому зображена птаха, що розкинула крила), всідаючись у легковик, сказала проводжаючим фразу:
— Прощавайте, друзі, я йду до слави!
Машина зрушила з місця, шарф поволі зсунувся з плеча, спустився на борт автомобіля і, зачепившись за колесо, потрапив у шпиці колеса. Немилосердна сила смикнула Айседору, здушила за горло. Все сталось миттю.
(Наталя Дрободько „Танцююча німфа Айседора Дункан”, ж-л „Наталі”, 1999р., квітень, ст. 78).
Зорге Ріхард
(1895-1944)
Відомий розвідник часів Другої світової війни. Працюючи журналістом у Німеччині та Японії, добував цінну інформацію для СРСР. Герой Радянського Союзу (посмертно).
Згідно з ритуалом, при страті в Токійській в’язниці був присутній буддійський священик, який читав молитву і морально готував жертву до смерті. Коли він підійшов до Зорге, розвідник відмовився від послуг духовної особи і промовив одну-єдину фразу:
— Я готовий!
Далі сам став на кришку люка, сам надів зашморг на шию і кивнув головою кату.
(Із статі Олександра Гороховського „Легендарний розвідник”, газета „Факти”, 2000р., 5 жовтня).
Калігула Гай Юлій Цезар
(12р. н.е.-14р.)
Римський імператор; вимагав до себе божественних почестей; транжирив державні кошти; збільшував податки. Жорстокість його викликала незадоволення сенату. Вбитий військовим трибуналом Каспієм Хореєм.
Коли центуріони, посвячені в змови, відтіснили натовп супутників, Гай повернувся і Хорея розсік йому підборіддя. Імператор упав, корчачись, кричав:
— Я живий!
І тоді ті прикінчили його тридцятьма ударами. У всіх був один клич: „Бий ще!”
(Гай Светоній Транквілл. „Життя двадцяти цезарів”. М., в-во „Правда”, 1988р., ст. 168-169).
Кармелюк Устим Якимович
(1787-1839)
Керівник боротьби селянства проти кріпацтва на Поділлі в першій половині ХІХ століття. Оспіваний у багатьох поетичних, прозових і драматичних творах, герой фольклору. Вбитий шляхтичем Федором Рудковським із засідки у хаті Олени Пробкової в селі Карачинці Шляхові в ніч з 9 на 10 жовтня.
Уляна гаряче зашепотіла, очі її палали:
— Тікай, тікай швидше, тут засідка, вони з рушницями… їх шестеро… тікай!
Кармелюк схопивсь, бандура скотилась із його колін, з тріском ударилась об землю.
— Засідка! — закричав не своїм голосом, кинувся було до печі. Але в той час звідти грянув постріл. Отаман змахнув руками і впав снопом на долівку.
(Збірник документів „Устим Кармелюк”. Політвидавництво України, К., 1948р., ст. 216).
Підготував Василь ЯНОШІ,
Дубно.
(Далі буде).