НІХТО НЕ ЗАПЛАКАВ ЗА НИМИ…

Більше шістдесяти двох років тому відгриміли у нашому краї залпи Великої Вітчизняної війни, але оте страшне лихоліття час від часу нагадує знахідками воєнних літ. Скажімо, у травні цього року житель Млинова, копаючи котлован під житловий будинок, знайшов протипіхотну міну. А Василь Місюкевич під час земляних робіт біля господарства Раїси Дикун з Вовнич натрапив на останки двох невідомих воїнів часів Великої Вітчизняної...
Того дня пан Василь зачищав котлован і, звісно, переймався господарськими фантазіями. Однак реалізацію господарських намірів довелося відкласти на деякий час. «Загальмувала» їх знахідка у землі. Спочатку чоловік викопав чобіт. Тоді і гадки не мав, що за мить порух лопатою воскресить у пам’яті старожилів події березня 1944-го.
Отож, лопата шкрябнула по якомусь цупкому матеріалі. Господар потягнув за його край і ледь не обімлів: під згортком (як з’ясувалося згодом, це була плащ-накидка) лежали рештки людини. Накривши знахідку, Василь Місюкевич побіг із новиною до сільського голови Людмили Мартинюк. Вона зателефонувала у райцентр і згодом у Вовничі прибули правоохоронці, які знають, як діяти у таких випадках.
Одне слово, уже разом із компетентними людьми у Вовничах продовжили розкопки. Відкопали рештки воїна. Жодних ознак, за якими можна було встановити його приналежність до радянських чи німецьких військ, на місці поховання не виявилося. За зітлілими залишками плащ-накидки, а також металічними дротами, зіржавілим ґудзиком, яких зруйнував ґрунт і час, важко щось судити.
На цьому «сюрпризи» із землі не закінчилися. Річ у тім, що неподалік решток воїна виявили кістки скелета ще одного військовослужбовця. Щоправда, він уже не був накритий плащ-накидкою. Припускають, що перший міг бути офіцером, другий – рядовим...
За спогадами Раїси Дикун, у 1944 році поблизу Вовнич велися запеклі бої. Тоді було виведено з ладу три танки. А ще пані Раїса, котра на той час була малолітньою, пам’ятає, як на межі батьківського городу поховали трьох танкістів – екіпаж однієї бойової машини: дно ями застелили соломою і на ній поклали тіла фронтовиків. Очевидно, якраз на рештки двох із трьох танкістів натрапив Василь Місюкевич. До речі, за словами сільського голови, останнє перепоховання воїнів у Вовничах проводили у 1947 році.
Другого дня після надзвичайної події у селі богомольна Раїса Дикун замовила у місцевій церкві заупокійну молитву за убієнними, тобто вчинила так, як їй веліло сумління і християнські звичаї.
Кістки скелетів воїнів передані у Млинівську міжрайонну прокуратуру. Після відповідних досліджень громада села збирається їх перепоховати. Причому люди особливо не переймаються, бійців якої армії ховатимуть. Смерть зрівняла всіх учасників воєнного лихоліття. Адже немає вини солдата у тому, що біснуваті і вусаті вожді у пекло війни виштовхали мільйони людей, і в цьому смертельному вихорі їм не судилося вижити та повернутися до рідних осель...
Віталій ТАРАСЮК,
Млинів.