Рівне:

Створення та просування сайтів

Росла груша на городі 118 літ

Таке життя 13-вер, 2007, 19:299 prov 1 263
Але це було пізніше, а в 1880 році на честь народження сина-первістка посадив Василь Юркевич на городі грушу. Прийнялася „смолянка”, зростала разом із хрещеником. А Федір закінчив педагогічні курси у Мінську. Вчителював у церковно-приходській школі в сусідньому Бабині. Під час Першої світової війни дослужився до прапорщика. Після відомих листопадових подій 1917 року в холодному російському Петрограді офіцер повернувся на Полісся. Зазнав поневірянь і знущань з боку польської влади. Вчителювати йому не дозволили, тривалий час диригував сільським церковним хором, плідно працював у новокорецькій „Просвіті”. А що ж груша? Виросла крислатою, гарно родила. Ото й біля неї у 1922 році побудував хату пан Федір. Влітку в оселі завжди було прохолодно, взимку дерево захищало від пронизливих вітрів. Помер у 1941 році дід Федір. З’явився в обійсті новий господар: Марія Юркевич одружилась із сусідом Іваном Ляшуком. Правда, не довго господарював тут кмітливий поліщук-приймак, пішов захищати рідну землю та й не повернувся із фронту додому, залишивсь навічно лежати в непривітній німецькій стороні. Залишилась горювати із двома дітками русявокоса господиня. Не раз виручала вдовину сім’ю груша, особливо в тяжкі повоєнні роки, коли жінка за „палички” гнула спину на колгоспних буряках, в’язала снопи за косарями, ковтала пил біля молотарки. Ласували смачними плодами діти, час від часу мати продавала грушки в Корці та в Новоград-Волинському, на виручені гроші купувала в сім’ю найнеобхідніше. Та й на зиму заготовляли чимало сушки. Не стало в 1981 році бабці Марії. Відправляючись у вічну подорож, просила старенька дітей і онуків: — Не рубайте, рідненькі, нашої рятівниці. Бо груша — це місточок між поколіннями, нашої сім’ї з минулим. Ще 17 літ по цьому жило дерево, радувало людей. На жаль, під час смерчу, що пронісся над селом 13 червня 1998 року, сильний вітровій „зачепив” і подвір’я новокорчан Ляшуків. І якщо не зірвало на хаті покрівлю, то знову заслуга в цьому груші, що прийняла удар на себе. Розчахнулось дерево, зламалось верховіття. — Гірко зацвіла тієї весни наша „смолянка”, — згадує із жалем педагог Микола Ляшук. — Та вперше ми не скористались її щедрими дарами. Навіть при смерті лагідно повела себе багатолітня рятівниця. Одна гілка впала на сусідній город, не завдавши шкоди, друга — зсунулась на нашу хату, але навіть шиферини не розколола, ще третя гілка по стовбуру сповзла вниз. Чим не оберіг обійстя? Вмерла тихо, без стогону. Кажуть, що дерева вмирають стоячи. Погодьтеся, що 118 років — солідний вік для груші. Виконала вона своє земне покликання: чотири покоління поліщуків виховала-виколихала, була так довго своєрідною візитною карткою обійстя. Через рік після загибелі дерева було „проклюнувся” пагінець, та після трьох місяців загинув. Видать, скінчився життєдайний ресурс колись потужного дерева...

Василь ЯНОШІ,

Корець.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору