ПОКОЇВКА ГРАФСЬКОГО МАЄТКУ

Шкільні підручники радянської доби втовкмачували нам, як пани і всілякі буржуї висмоктували з нашого народу останні сили і лише збиткувалися над простолюдом. Нині важко заперечити чи спростувати: була то суща правда чи міфи, народжені у головах ідеологів того часу. Власне, і не треба братися за ревізію сторінок літопису нашої історії, адже вона не тільки зафіксована на скрижалях історії, але й у пам’яті людей, котрі ту історію творили...
Графиня Лядухівська зі Смордви купалася в добрі, але Бог обділив її найдорожчим скарбом — дітками. Відтак невитраченою на власні чада любов’ю вона зігрівала серця смордвівської малечі: приносила їм у місцеву школу цукерки, подарунки, а на релігійні свята винагороджувала одягом. Там у душевній щедрості графині скупалася і Ядвіга Гуч. Однак після п’яти класів навчання наука дівчинки закінчилася — треба було допомагати татові. Тяжко працювала в полі, а тут і хвороба підкосила. Видужала і за рекомендацією економа влаштувалася на роботу в зерносклад. Там біля віялки сталася прикрість: корба зачепила плаття, зіжмакала і порвала. Обідрана, у мазуті, дівчина заливалася гіркими сльозами. Якраз тоді нагодилася графиня Лядухівська.
— Чого ти плачеш, моє дзєтко? — перейнялася вона розпачем малолітньої працівниці.
— Не плач! — попросила Ядвігу, взяла за руку і повела у приміщення, де доглядали діток працівників. Там юну смордвівчанку втішили і надали допомогу. А тоді графиня повідомила Ядвізі, що рекомендуватиме її покоївкою до графа Ходкевича у Млинів. Така суперпропозиція знітила дівчину.
— Я там і розмовлять не потрафі, — забідкалася смордвівчанка.
— Потрафіш. Ти бардзо здольна дівчина і вшистко потрафіш! — переконала її графиня Лядухівська.
Одне слово, наступного ранку Ядвіга уже була в розпорядженні графині Марії Ходкевич... Спантеличена майбутня покоївка, угледівши небачені досі покої, стала передбачливо роззуватися.
— Не тшеба! — попросила нова господиня. — Ходзь зе мной! — і повела Ядвігу на кухню, де нагодувала, а згодом дівчину ознайомили із колом обов’язків...
КЛОПОТИ
НА... 20 ЗЛОТИХ
Чотири роки — з 1935 по 1939 — Ядвіга працювала у графському маєтку. Чого тільки не доводилося робити, але і через сім десятиліть із приємністю згадує, що там панувала атмосфера ввічливості, порядку і чистоти. За час перебування у Ходкевичів покоївки ніхто не образив: графиня, її родичі ставилися до Ядвіги з пошаною. Принаймні, ні словом, ні дією жоден з них не дав підстав сумніватися у щирості і приязні до наймички.
Власне, дівчина не замкнулася у колі службових обов’язків, а мала час і змогу вишивати, відвідувати костел, допомагала хлопцям, котрі теж працювали у Ходкевичів. До речі, як на ті часи, графиня щедро винагороджувала Ядвігу: щомісячно платила їй двадцять злотих. Мало це чи багато? Скажімо, у ті часи за 5 злотих можна було купити добротні черевики. Не секрет, що молодь із навколишніх сіл заздрила дівчині, бо ж не кожен міг заробити такий гріш. А дівчина свій заробіток віддавала мамі, із якою зустрічалася під час служби Божої у костелі. До речі, мама Ядвіги — полька за національністю, тож не дивно, що донька з ранніх літ добре знала польську мову. І нині вона чітко декламує вірш, який за панської Польщі розповідала на учнівській лінійці біля пам’ятника Тадеушу Костюшку у Млинові, де, зокрема, йдеться і про те, що «за Божем помоцем вольношчь вручіць мусім».
Зазвичай будні і свята минали у графських приміщеннях. Щоправда, траплялися і винятки, зокрема тоді, коли графиня народжувала доньку Гелену. Тоді майбутня мама забажала, аби пологи приймали у Львові, де Ходкевичі мали будинок. Разом із породілею туди відбула і Ядвіга. Після народження Гелени «млинівська делегація» два тижні перебувала у столиці Галичини, а тоді повернулася у Млинів. Покоївці після того підвищили платню на 5 злотих — додалися клопоти по догляду за немовлям. До речі, у Львові Гелену хрестили: хрещеними батьками були Адам Ходкевич і сестра графині Марії Гелена Комарницька.
Нині дехто запитує у Ядвіги, чи мали Ходкевичі літака, адже такі чутки у тридцяті роки поширювалися у нашому краї. Колишня покоївка стверджує, що автомобіль у графському маєтку був і за ним був закріплений водій, котрий був і фірманом. Такий собі «кєровєц» — універсал. У 1939 році напередодні Другої світової війни він автомобілем вивіз графиню у Дубно, звідки вона потягом поїхала назустріч пекельному військовому лихоліттю...
ПРАВДА І ВИМИСЕЛ ПРО «ТЕМПЕЛЬ»
Свідок «графського» періоду в історії Млинова нині уточнює або спростовує деякі факти, які вкорінилися у пам’яті жителів селища, а то й зафіксовані у деяких виданнях.
Отже, у так званому «філософському будинку» у тридцяті роки розміщалася графська бухгалтерія, а у теперішній студентській їдальні — так званий «темпель», де пані-господиня займалася своїми справами. Або така деталь: за переказами, у приміщенні, де мешкали Ходкевичі (нинішній краєзнавчий музей), було три каміни, а пані Ядвіга чітко вказує кімнати, де були облаштовані чотири каміни. Зазвичай їх запалювали під час холодів, коли не вистачало теплової енергії грубок. У приміщенні знаходилася «льодувка», яка охолоджувала природним льодом.
Люди переповідали, що у темпелі було підвальне приміщення, у якому можна було розвернутися підводою.
— Люди багато дечого наговорять, — спростовує цю легенду Ядвіга. Звісно, колишню покоївку запитали і про підземний хід до костела під Іквою. Подейкували, що там можна було підводою проїхати. А ось пані Ядвіга стверджує, що ширина того ходу була півтора метра, склепіння заокруглене. Якось смордвівчанка із подругою вирішили здолати під землею відстань до костелу, але свічка потухла і дівчата вибралися із підземелля..
Уже притчею во язицах став факт про бібліотеку Ходкевичів із майже 20 тисячами книг. Зрозуміло, що покоївка ці книги не рахувала, але чимало з них прочитала. Причому її пристрастю до літератури ніхто не керував, а сама вибирала твори, у яких шукала відповіді на життєві запитання... А взагалі перебування у графському маєтку подекуди було наповнене незрозумілими пригодами. Якось Ядвіга у нічній пітьмі із лампою в руках переміщалася коридором. Враз лампа погасла, а дівчину наче щось прикувало до підлоги, бо не могла зробити жодного руху. Та їй вистачило мужності і сил голосно покликати на допомогу. На цей крик прибіг із ліхтарем такий же, як і Ядвіга, наймит Олександр Демидюк. Відтоді він став опікуватися дівчиною, а невдовзі оті спільні прогулянки закінчилися шлюбом.
ПРИВИДИ
ГРАФСЬКОГО МАЄТКУ
Пані Ядвіга розповіла кілька історій, оповитих духом таємничості, і про які раніше не доводилося чути. Скажімо, довгенько працював у Ходкевичів хлопчина. Якось він зустрів графа, котрий допізна у приятелів засидівся за грою в карти. Граф попросив хлопчину приготувати чашку кави. Коли приніс напій господарю, то побачив у кімнаті незнайомців, котрі сиділи, заклавши ногу на ногу, але замість ступнів у них були... копита. Звісно, юнак злякався і про побачене розповів дівчині Тетяні, з котрою дружив.
Відтоді із наймитом стали відбуватися незрозумілі і непідвладні осмисленню дії — якась невидима сила щоночі відривала його з ліжка і виносила з кімнати. Вже й прив’язували його до ліжка, але це не допомагало. Згодом тлумачі цього дива пояснювали, що не треба було юнакові розповідати про побачене у графській кімнаті...
Втім, про привиди графського маєтку дійшло чимало переказів. Скажімо, пані Ядвіга пригадує, як посеред ночі у ванні дзюрчала вода. Засвітила лампу і пішла закручувати кран у ванній. Але він виявився закрученим, а ванна сухою. Коли знову лягла у ліжко, то дзюркотіння продовжувалося.
А це вже спомин із новітньої історії. Якось у краєзнавчому музеї, де колись мешкала родина Ходкевичів, чергувала мама одного із працівників, котрого довелося терміново замінити. Посеред ночі відчула, як щось міцно вхопило її за горло і стало душити. Лише коли прочитала «Отче наш», то невидима і незрозуміла сила відпустила жінку із тісних лещат...
Отже, у 1938 році Ядвіга Гудь вийшла заміж за Олександра Демидюка. За сумлінну роботу граф обіцяв йому збудувати хату. І, мабуть, дотримався б слова, якби не війна...
А найкрасномовнішим судженням Ядвіги Демидюк про атмосферу у графському маєтку і ставлення панів до покоївки можуть бути її слова:
— Якби зараз мене знову запросили на роботу у графське обійстя, то у мене прибуло б сили і здоров’я...
Віталій ТАРАСЮК,
Млинів.