На скрижалях пам’яті

Так часто буває: знаєш людину давно, та не здогадуєшся, що її життєпис дихає цікавою, а подекуди і трагічною минувшиною. Так сталося, що із млинівчанкою Ольгою Батуренко знайомий давненько, неодноразово спілкувався і обговорював із нею різні питання. А якось розмова затягнулася і з вуст цієї мудрої жінки заговорила історія. . .
І СТАЛА
ГРАФСЬКОЮ ЖОНОЮ. . .
Дідусь Ольги Батуренко Кирило Абрамович, уродженець Житомира, у званні підполковника російської армії служив на Північному Кавказі. Втім, військова служба не завадила йому нажити заможний маєток на батьківщині поблизу Малина, куди періодично приїжджав на відпочинок. Уже в поважному віці Кирило познайомився із 17-річною дівчиною, у жилах якої нуртувала кров польських предків. Це знайомство мало продовження, оскільки юна особа настільки запала у душу царському офіцеру, що той вирішив з нею одружитися. Різниця у віці не стала перепоною для шлюбу.
У 1903 році у подружжя Абрамовичів народилася донечка Таня. А коли дівчинці виповнилося вісім років, нерівний шлюб дав тріщину. Із двадцятип’ятилітньою жінкою познайомився старший на два роки граф Цілінський, маєток котрого знаходився по сусідству, за річкою. Це знайомство стало фатальним для Кирила Абрамовича. Молоді люди покохали одне одного і вирішили поєднати свої долі. Досить гуманно у цій делікатній родинній ситуації вчинив відставний офіцер. У його благородному серці не було місця для помсти чи зведення рахунків і він безпроблемно погодився на розлучення. Донька Таня залишилася з батьком, а її ненька із графом побралися і незадовго до початку Першої світової війни виїхали до Канади. За океаном у Тані по материнській лінії з’явилося ще п’ятеро братиків, але вона їх ніколи так і не побачила.
Отже Таня, вона ж Тетяна Абрамович — мама Ольги Батуренко.
БАРСОВ
ПОКОХАВ ЯКУТКУ
Під час служби на Північному Кавказі Кирило Абрамович дружив із князем Барсовим. Його батьки були людьми заможними, володіли двома маєтками у Петербурзькій і Новгородській губерніях. Звісно, нестабільна і небезпечна ситуація у південнокавказькому регіоні непокоїла батьків і вони ходатайствували перед царем, щоб єдиного сина перевели на службу у безпечніше місце.
На нове місце служби князь Барсов поїхав із прислужником і собакою, яких у супровід сину дали літні батьки. Вони не сподівалися, що Іркутськ стане черговим місцем їх душевного неспокою. Річ у тім, що син там обвінчався із 13-річною буряткою. А незабаром після одруження вирішив із юною дружиною відвідати батьків. Спершу відіслав у Петербург прислужника. А коли приїхав на залізничний вокзал міста, то його ніхто не зустрів. Відтак князь наймає карету і під’їжджає до батьківського будинку. Після відповідних перемовин з вуст камердинера сину довелося вислухати досить неприємну звістку:
— Папенька с маменькой не велели вас принимать!
Ображені батьки так і не зустрілися із сином. У скрутний для князя Барсова час йому допоміг Кирило Абрамович. Відставний підполковник придбав для товариша по службі у Житомирі будинок і влаштував на роботу в одну з установ міста. До речі, батьки Барсова запрошували Абрамовича у гості в Петербург і той щоліта відпочивав у них.
ЩЕДРА
ОФІРА МОНАСТИРЮ
Незадовго до Жовтневої революції Кирило Абрамович відважився на благородний вчинок: передав у Зимненський жіночий монастир, який знаходився біля Володимира-Волинського, чималий наділ землі. Господарювати на ній було важко, тож хтось порадив офірувати землю на богоугодну справу. Мовляв, у тебе росте дівчинка, тож передай землю жіночому монастирю. Так і зробив. Наче відчував, що скористатися нею не доведеться, бо більшовики з такими землевласниками не панькалися, — у 1918 році його розстріляли.
Черниці пам’ятали гуманного дарувальника і в знак вдячності приймали у гості його донечку Таню Абрамович, котра навчалася у Житомирі у вищій школі на вулиці Гоголя, де малювання у неї викладав майбутній митець зі світовою славою — Олександр Довженко. До речі, він бував у будинку Абрамовичів. Не диво, що вже після смерті відомого кінорежисера Тетяна листувалася із його дружиною Юлією Солнцевою.
ЙОМУ ЦИГАНКА НАВОРОЖИЛА...
Ще одне занурення в історичні глибини в Ольги пов’язане з батьком — Михайлом Батуренком, уродженцем села Єльчино Житомирської губернії. У 1914 році він закінчив Кременецьку агрономічну школу і на прохання графа Ходкевича його разом з іншими випускниками направили у розпорядження графа. На залізничному вокзалі Дубна молоді спеціалісти розминулися із візником, котрий мав їх доставити у Млинів. Вирішили добиратися пішки. Дорогою зустріли циганку, котра стала ворожити молодому агроному Михайлу:
— Паничу! Я тобі кину. Ти прибув сюди, але довго тут не будеш — поїдеш туди, де схід сонця. Згодом знову сюди повернешся і будеш тут помирати.
Звісно, тоді юнак не взяв до уваги це пророкування. А згодом у вирі робочих буднів взагалі забув про нього. Спочатку Михайло Батуренко працював агрономом у фільварку на території нинішнього корморадгоспу.
А ДОЛИНА
ТА ЗЛОДІЙСЬКА
Час тоді був складний. Перша світова війна, Лютнева, а згодом Жовтнева революція 1917 року, громадянська війна наклали відбиток і на морально-психологічний стан люду нашого краю. Михайло розповідав доньці Ользі, скільки страху і нервових потрясінь доводилося сьорбнути під час супроводу вантажів у панську Польщу. Щоразу за Луцьком доводилося проїжджати так звану Злодійську долину, де господарювали грабіжники. Але і їх вдавалося обманювати. Зазвичай Михайло перевозив гроші, тож давав своєму візнику Олександру Бойку п’ять рублів і коли грабіжники перепиняли млинівчан, пан Олександр віддавав їм оті п’ять рублів. Вдовольнившись таким розумінням фірмана, зухвальці уваги не звертали на його пасажира, котрий перевозив значно більші суми. До речі, візник про вміст вантажу теж не здогадувався, бо його не посвячували у такі справи.
І ВЛАДИ НЕ ВЗЯЛИ, І КАБАНА НЕ ВІДДАЛИ...
У 1919 році більшовики ледь не розправилися із агрономом Батуренком. Не вельми розбірливі у чинах і посадах, вони сприйняли його за пана. А раз пан — то куля йому в лоб. Відтак зачинили бідолаху у приміщенні. Але врятувала сестра, котра приїхала із Ємельчино. Разом із сільськими дівчатами розважали охоронців, а тим часом коваль з Озлієва визволив бранця і дав йому коня для втечі. Через багато літ після цього випадку батько Ольги з острахом згадував, як його ноги стали ватяними, коли долав два десятки метрів до коня, підведеного ковалем з Озлієва.
До речі, тоді селяни скаржилися Будьонному на самоправні дії його підлеглих. Зокрема, в однієї жінки з Лебедянки вони відібрали кабана. Вусатий командир заспокоїв її:
— Коли більшовики візьмуть владу у свої руки, то не одного, а п’ять кабанів тобі віддадуть!
Влади тоді вони не взяли, тож і кабана не віддали...
«ЗАМОРДУВАЛА
РЕВОЛЮЦІЙНА БАНДА»
У 1919 році у графському маєтку розігралася кривава драма, яку вчинили швидкі на розправу «нові господарі життя» — більшовики. Михайло згодом про це страхіття розповідав дочці. Отож, у графа Ходкевича була дочка Софія, котра займалася благодійністю. Разом із прислугою шили «кошульки» і «мантечки», а тоді «йшли в народ» і плоди праці рук своїх роздавали людям у селах. У 1919 році Мечислав Ходкевич перебував у війську, а охороняти цінності і коштовності у графському маєтку залишилися його мама Юлія Ходкевич та донька Софія. Звісно, жінки мали змогу у неспокійний час виїхати із Млинова, але чомусь не скористалися такою можливістю. У травні 1919 року їх «замордувала революційна банда», а палац і майно сплюндрували та розграбували. Тіла обох жертв поховали у крипті під костелом...
«ЧИСТКА
СОВЄТСЬКОГО АПАРАТА»
У 1929 році Михайло Батуренко надумав повернутися на батьківщину. Але у радянській Житомирщині з підозрою поставилися до переселенця із панської Польщі і під приводом «чистки совєтського апарата» відправили розбудовувати Красноярський край. Через рік до нього прибули дружина із донькою. Але й у важких кліматичних умовах Михайло встиг завоювати авторитет завдяки порядності й сумлінній праці у радгоспі. Відтак у 1939 рокі його у числі передовиків сільгоспвиробництва відправили на сільськогосподарську виставку в Москву. У столиці наполегливий агроном зумів потрапити на прийом до Лазаря Кагановича і добився переводу у Вологодську область. Там у школі №34 навчалася його донька Оля. У цій же школі навчалася і Капітоліна Афонішева, котра після війни приїде у наш край і майже на півстоліття активно включиться у життя району, стане його своєрідним острівцем совісності, порядності, відданості справі і людям.
Уже після війни Михайло знову повернувся на Млинівщину і працював агрономом з насінництва. Тут він і зустрів свою смертну годину в 50-х роках минулого століття, таким чином здійснивши пророкування циганки із далекого 1914 року.
А Ольга Батуренко береже батьковий атестат про закінчення Кременецької агрономічної школи, береже пам’ять про своїх рідних, котрі опинилися у вирі історичних подій ХХ століття...
Віталій ТАРАСЮК,
Млинів.