Шістнадцятирічний уродженець Смордви Сергій Вишневський уже другий рік навчається у групі підготовки столичного футбольного клубу ”Арсенал”. Змалку настільки захопився цим видом спорту, що у голові постійно вирували думки про футбол. У школі щоперерви разом з однолітками удосконалював хист на майданчику, а у четвертому класі вчитель фізичного виховання Юрій Гук представив смордвівську зірочку тренеру Млинівської ДЮСШ Леоніду Шуху…
Пропонуємо увазі читачів перше у житті інтерв’ю Сергія Вишневського. Хтозна: можливо, за кілька років до цього талановитого юнака буде прикута увага вітчизняних та зарубіжних засобів масової інформації. Дай Боже, аби так було. У такому разі це інтерв’ю має шанс набути статусу історичного.
— Сергію, розкажи, як футбольні стежини стелилися перед тобою після тренувань у Леоніда Шуха…
— Я потрапив у поле зору тренерів Юрія Карповича і Олександра Шапінського. Якраз тоді вони комплектували команду для участі у чемпіонаті Рівненщини серед юнаків. Відтак я став гравцем команди ”Іква”. До речі, у її складі двічі брав участь у Всеукраїнських турнірах ”Даруймо дітям радість” у Скадовську, Києві. У столиці млинівчани посіли друге місце, поступившись киянам лише після пробиття серії пенальті. У чемпіонаті області ”Іква” посіла четверте місце. Додам, що після турне до Києва ми на Рівненщині вигравали майже у всіх суперників.
Ще у моїй футбольній долі були виступи за ФК ”Квасилів”, куди я разом зі своїми партнерами по ”Ікві” Олегом Покотилом і Тарасом Величком потрапили, так би мовити, з благословення нашого тренера Юрія Карповича. До речі, квасилівці брали участь у чемпіонаті України.
Виступав я і за команду Острожця, брав участь у чемпіонаті обласної організації фізкультурно-спортивного товариства ”Колос”, брав участь у Всеукраїнському турнірі в ”Артеку”. На жаль, в одній з ігор у мене стався надрив м’язів стегна…
— І після цього була вимушена перерва у твоїй спортивній кар’єрі…
— Так. Один рік я не займався футболом. Важко було психологічно, адже виводила зі стану душевної рівноваги думка, що на подальшій спортивній кар’єрі доведеться поставити хрест. На щастя, цього не сталося. І я поволі знову вписався у футбольний ритм. Мій тренер Юрій Карпович возив мене на оглядини у львівські ”Карпати”, однак не склалося.
— А як ти потрапив до ФК ”Арсенал”?
— Тут, як кажуть, роль зіграв життєвий випадок. Мій тато працює у Києві. Якось розповів своєму керівнику про мене і мій футбольний фанатизм. Той запропонував свої послуги, і я потрапив на перегляд в ”Арсенал”. Мені запропонували займатися у столичному клубі у групі підготовки юнаків 1992 року народження.
— Відтак можна стверджувати, що ти став киянином?..
— Я мешкаю разом з татусем, навчаюся у Київській ЗОШ №278. До речі, мої освітні здобутки значно кращі, як у рідній Смордвівській одинадцятирічці. Мабуть, позаду залишилася дитяча безтурботність, а гору бере здоровий глузд. Одне слово, я кардинально переглянув і переоцінив ставлення до шкільних наук і до педагогів. А ще власним успіхом завдячую нинішньому класному керівнику Тетяні Себастіян.
— Сергію, чи прижився ти у київському клубі?
— Можна дати ствердну відповідь на це запитання. Тренуюся щодня. Вихідні – у четвер і неділю, тобто після ігор на першість Києва і в чемпіонатах України. У групі займається 36 юнаків, у заявочний список із 18-и гравців я завжди потрапляю. У чемпіонаті України забив три голи, у матчах на першість Києва – п’ять. Мій тренер Тарас Кучер – фахівець із новітнім футбольним мисленням. Під його керівництвом ми двічі посідали другі місця. Причому, цьогоріч поступилися київському ”Динамо” лише за різницею забитих і пропущених м’ячів.
— Яке твоє футбольне амплуа?
— У команді мало ”двоногих”, тобто гравців, які б успішно грали лівою і правою ногами. У мене це виходить непогано, отож тренер випробував мене навіть на місці лівого захисника. Втім, тепер я – лівий півзахисник.
— Кого із твоїх нинішніх партнерів із часом можна буде побачити у командах Прем’єр-ліги України чи зарубіжних клубах?
— Як на мене, то хлопців п’ять із нинішнього складу шістнадцятирічних арсеналівців можуть заграти на вищому футбольному рівні. Скажімо, нападника Олавале Офебунімі уже викликали до юнацької збірної України. Цікавилися російські ”Хімки” капітаном команди Алі Фарідом, він уже навіть має свого агента. Сподіваюся, що не загубляться у футбольному світі воротар Роман Шоколенко, Аркадій Герасимов, Артем Шабанов. До речі, усі арсеналівці наступного року випуску домовилися щорічно 25 грудня збиратися у Києві, отож матимемо змогу стежити за спортивними успіхами кожного.
— А яким бачиш власне майбутнє?
— Мрію грати у футбол на високому рівні. Принаймні, докладаю і докладатиму для цього усіх зусиль. Цієї літньої пори тренуюся у Юрія Карповича в ”МлинКові”, граю за Смордву у чемпіонаті району з міні-футболу, багато займаюся фізичною підготовкою, бо якраз над цим мені потрібно вдосконалюватися. А ще мрію колись на футбольному полі зустрітися із Володимиром Гоменюком з Бокійми, який своєю спортивною долею і грою надихає мене.
— Сергію, якщо тебе фортуна закине на високу футбольну орбіту, кому завдячуватимеш своїм успіхом?
— Я уже щиро вдячний за підтримку, розуміння, фахові настанови своєму татові Петру Вишневському, сестричці і родині зі Смордви, учителю Юрію Гуку, тренерам Юрію Карповичу, Олександру Шапінському, Леоніду Шуху, Тарасу Кучеру, усім, хто тримає за мене кулаки.
— Хай буде щасливою твоя спортивна доля і нехай у ній буде якомога більше переможних сторінок…
Віталій ТАРАСЮК,
Млинів.
