Рівне:

Створення та просування сайтів

Нині такі гроші не ходять

Особливий погляд 20-сер, 2009, 13:489 prov 985
Мудрий, то був чоловік, який сказав: „Хочеш стати особистістю – вбий в собі раба”. Ось, вже вісімнадцятий рік прагнемо заявити про власне „я”, тобто „вбити в собі раба”, та нічого не виходить. Надто довго більшість з нас стояла навколішки, змирившись із незавидним способом мислення. Як на мене, ця негативна ситуація останнім часом набрала ще огидніших форм, а боротьба з нею звелася до нуля. Приклади, для підтвердження щойно сказаного, не журналістський домисел, а взяті з життя, в якому так мало світлих і так багато темних тонів. Їх не прив’язано до певних місць – вони існують повсюдно.
Не дуже довіряю соціологічним дослідженням, бо їх часто замовляють. І все ж таки, дані результатів Всеукраїнського репрезентативного опитування, проведеного Інститутом соціальної та політичної психології Академії політичних наук України, змушують задуматися. Майже кожен другий українець дає хабарі. Найчастіше їх беруть лікарі, вчителі та викладачі, на третьому місці – працівники ДАІ. Ну, а далі представники органів державної влади та управління, правоохоронці, судді, податківці. Додайте сюди працівників ЖЕКів, митників, пожежників. От і виходить „букет” тих, хто добровільно-примусовими поборами охопили все суспільство, „сприяють” тому, що вони супроводжують людину, упродовж життя.
Майбутній батько, відправляючи кохану дружину в пологовий будинок, отримує від неї наказ: „Не забудь про подарунки!”. От і дає коробки цукерок, пляшки коньяку чи шампанського, набори постільної білизни ( а той солідніше) медперсоналу, котрий проводжає на сходах породіллю з немовлям. Це вже не букет квітів чи книга з дарчим надписом у лікарняну бібліотеку. Це солідний презент за роботу, що оплачується державою. Кажуть, так прийнято.
Пішла дитина в першу свою науку. Батьки складаються на подарунки вихователям дитсадка: до Нового року, 8-го березня, Дня знань, Дня народження, нарешті, до випуску. Що це: традиція чи хабар?
Пішов син (дочка) в школу. І тут потрібно „добровільно” обдаровувати. Класного керівника, окремого вчителя за позитивну оцінку, на ремонт класу. Бо спрацьовує”виправдовування”: „Ми що гірші від попередників?”. От і платять за роботу, що оплачується державою. Мовляв, та прийнято так. А ким?
Готується абітурієнт до незалежного тестування. Запитайте пізніше батьків, чий син (дочка) став студентом, в яку суму обійшлася кампанія. Спочатку треба мати знайого, який стане посередником, посприяє. Звичайно, послуга оплачується.
Яких тільки історій не почуєте від студентів, котрі складають сесії.Готуйте тато з мамою, гроші: для викладачів – квіти, цукерки, конверт. Зрозуміло, не порожній. Негласно, у кожному ВНЗ існує певна такса: оце стільки коштує залік, а в стільки обійдеться екзамен. Але ж доцент чи професор за роботу отримує державну платню. Святий обов’язок чи хабар?
Дехто з читачів зауважить: „От, знайшов на кому „відігратися”. Хіба лише педагоги беруть?” І матиме рацію. Педагоги й самі дають. Днями, зустрічаю знайому вчительку, чоловік якої довгенько перебував на лікарняному, цікавлюся, чи призначили йому пенсію по інвалідності. Чую у відповідь: „Не призначили, бо ми лікарям нічого не дали. Самі знаєте, які вчительські статки”. Знаю, і обурений, коли чую, що окремі медики, давно махнувши на клятву Гіппократа, перед операцією, відверто називають мзду хірургу, анестезіологу, сестрі, няньці.
Перелік випадків, коли панує його величність хабар, зайняв би не один рядок. Приїжджають перевіряючі з області в район (або з району в село), на місці готуються, немов до весілля: потрібно гарно пригостити, ще й з собою дати.
Людина збирається за кордон – треба „дати” за оформлення документів; задумали будуватись – „подоять” Вас у чиновницьких кабінетах, поки виділять земельну ділянку, оформлять проектну документацію. Хочеш торгувати на ринку – давай „на лапу” представникам санепідемстанції. А от вам і „свіжина”. Треба звикати до „лагідно” мовленого: „Прийдіть завтра... післязавтра, через тиждень”. І багато хто, уже завтра, за порадою знайомих, які вже пооббивали пороги, несе сумку чи конверт. „Своїх” людей можна знайти скрізь, задобрити.
На території Дубно десять кладовищ та лише два діють. Якщо не хочеш, аби рідну людину похоронили за тридев’ять земель, то можеш купити місце на старому кладовищі. Відкупиш його за сто баксів. Ні, з Вас не вимагають, Ви несете хабар добровільно. Навіть тут спрацьовує давнє, як світ, правило: „Не помажеш – не поїдеш”.
За словами заступника директора Інституту соціальної та політичної психології Академії політичних наук України Любові Найдьонової, найбільш вражені корупцією західний і центральний регіони.
Досить пригадати Львівський апеляційний суд, що обслуговує сім областей, де із 12 суддів 9 „замазані” взятками. До речі, упродовж року, в Україні притягнуто до відповідальності за корупцію 12,3 тисячі посадовців, серед яких чимало правоохоронців. А вони мали б боротись із суспільною іржею, в першу чергу, що як личинка, шкодить простому люду. І найстрашніше, що мало ефективними є спроби протистояти йому. Бо скажіть, чи велику користь отримала громада від акції „Чисті руки”, що проходила серед міліціонерів? Дехто навіть намагався виправдати тих, які беруть.
Невесела ситуація. Правильно, не всі „дають”, не всі й „беруть”. Та це мало радує. Правда, розцвітало хабарництво і тоді, коли зарплату видавали вчасно. Тепер підвищили платню міліціонерам, суддям. Ну і щось змінилося? Те ж стосується і держслужбовців. Он, у Дубно попався на гарячому заступник голови РДА, держслужбовець 4-ї категорії 9-го рангу в отриманні хабаря в 10 тисяч гривень, потім зловили на такому ж проступку працівника міжрайонної податкової інспекції, нарешті, „засвітилася” голова сільради. Пошуміли день-два газети, стихли круги на воді. До суду справа не дійшла, та й чи дійде. Досвідчені адвокати ведуть справу так, що правопорушник попадає під амністію. А якщо ні, то справу „розглядають” роками, про що було сказано прокурором області на підсумковій нараді.
Давно ламають голови над проблемою: хто більше потерпає – той, хто „дає”, чи той, хто „бере”. Якщо з морального боку, то перший. Бо пацієнт, клієнт, студент, пасажир, заявник – прохач опиняється, ніби в залежному становищі. Бачиш, йому зробили послугу, а він комизиться, не хоче віддячити.
Будемо реалістами. Не скоро настане час, коли прийдемо в лікарню, школу, вуз, державну установу без торби з незалежним „гонораром”, а зі словами вдячності, не потерпатимемо від переживань, чи сподобався хабар тому, від кого залежатиме вирішення питання. Ще не скоро почуємо від власника кабінету (читай: підпису, печатки) заспокійливе: „Та нічого не треба, досить вашої вдячності”. Поки що, на ваше щире „Спасибі!” за виконаний службовий обов’язок, бачите кисле обличчя і чуєте іронічне: „Такі гроші на базарі нині не ходять!”
Рідний спосіб мислення формувався не за один день. Цікаво, хто спроможеться похитнути психологію раба? Найперше за все, у кожному має спрацювати почуття людської гідності та гордості: не давай, тоді й не вимагатимуть.
Валентин Семенко,
Дубно.
P.S. Уже після підготовки цього матеріалу, обласний телеканал підніс глядачам нову „бомбу”. В славному Дубно під час отримання хабаря, затримано директорку одного з коледжів. Кілька тисяч гривень вона взяла за незаконне зарахування абітурієнта.
Журналісти сором’язливо не повідомили прізвища підприємливої дами. Натомість працівник облпрокуратури сказав, що гроші вона повернула і написала пояснення.
Цікаво, яким виявиться рятувальний круг цього разу: раптова „хвороба”, малі діти чи амністія Президента, з нагоди чергової річниці Незалежності?
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору