ДЕСЯТКА ДЛЯ ДЕКАНА

Схоже, що такий вид злочинності, як хабарництво у ВНЗах, зникне ще не скоро. Зізнаюся, що після Помаранчевої революції вірив у те, що студенти тепер не будуть діставати гроші зі своєї кишені на заліки та іспити. І справді, в перші місяці роботи нової влади, коли Президент дав наказ контролювати дії викладачів, кількість таких правопорушень значно знизилася.
Викладачі боялися позбутися своїх місць роботи і не брали навіть символічних квітів. Але зараз деякі ненажери, викладачами яких язик не повертається назвати, знову взялися за старе і справно спустошують студентські кишені. І що найцікавіше, вони вважають це нормальним явищем. А якщо хтось і не згоден викласти певну суму за оцінку, то все одно сказати щось не наважується, бо, як відомо, проти системи не попреш.
Та що говорити про Рівне, коли навіть у столиці Помаранчевої революції національно свідомі галичани – й ті беруть хабарі. Одна моя знайома студентка, яка навчається в одному з ВНЗів Львова, розповідала, як у їхньому закладі підприємливі хабарники-викладачі беруть певну суму за позитивні оцінки плюс 20 гривень за ризик. Одна ж наївна дівчина вирішила зателефонувати за номером гарячої лінії. Чоловіку на протилежному кінці провода вона розповіла про безлад, що відбувається у їхньому ВНЗі. Оператор запитав, як звуть дівчину, попросив назвати номер залікової книжки і… що ж ви думаєте? Прийшовши вранці на пари, студентка почула повідомлення, що її відраховано з інституту, і ніхто навіть не пояснив причини цих дій.
Як же приємно згадувати, коли за часів мого студенства товариш не міг скласти іспит і запропонував одному викладачеві, назвемо його паном Степаном, непогану суму грошей, щоб той його більше “не мучив”. На що викладач сказав: “Будеш ходити до мене доти, поки хоча б ніч не повчиш мій предмет.” А гроші порадив краще витратити на квіти своїй дівчині. І справді, посидівши дві доби над підручником, мій товариш здав предмет на тверду четвірку. І зараз, коли уже пройшло трохи часу, ми інколи зустрічаємося з паном Степаном і, сидячи в затишній кав»ярні, згадуємо його вчинок, вчинок справжнього вчителя, педагога з великої літери.
На жаль, таких людей у нас одиниці, але хотілося б, щоб нове покоління викладачів не брало прикладу зі своїх попередників, а справді створювало модель нової системи навчання без будь-яких подачок-хабарів. І, можливо, незабаром так станеться, що студенти будуть витрачати свої гроші не на горе-викладачів, а виключно на себе.
Олександр ШЕРШЕНЬ,
Рівне.