Поспівчуваймо знедоленим... хоча б морально

Хто з нас не бачив, як літні, а частіше молоді люди співають у підземних переходах, стоять на вулиці із простягнутою рукою, порпаються у смітниках, ночують у підвалах? Одні співчутливо називають їх “втраченими людьми”, інші глузливо – “бомжами”. Таким у більшості подають не можновладці-товстосуми, а пересічні громадяни, які в силу загальновідомих обставин не сьогодні — завтра й самі можуть опинитися на місці бідолах.
Чому ж вони стали отаким собі “соціальним дном” у нашій славній Україні? Невже добровільно? Ні! У непрості обставини, з яких так і не зуміли вибратися, їх штовхнуло життя.
Чоловік, з яким довелося поспілкуватися біля сміттєвих контейнерів, що на вул. С. Бандери, церемонно представився – Саша Ц.:
— Раніше я жив на проспекті Миру з сім’єю, тепер квартирую у знайомих біля автовокзалу. А що вдієш? Змушений заробляти собі на життя у такий принизливий спосіб у свої 49 років.
— Невже виходу немає? – запитую. — Чи робити нічого не вмієш?
— Е, котику, маю дві вищіх освіти – будівельник та економіст. Сам я чорнобилець, тому на роботу брати ніхто не хоче, за мене роботодавцям багато відрахувань у різні фонди потрібно платити. Отак щодня мушу ходити по смітниках щось шукати на прожиття.
— І що знаходиш?
— Щодня на пляшках та макулатурі заробляю 30 – 35 гривень. Нікому такого добра не бажаю... Хоча під поїзд кидатися не збираюся.
З часу нашої розмови пройшло три дні — знову випадково зустрічаю Сашка на тому ж місці. Він розповів, що поспішає на зустріч з бригадою, яка має “шабашку” в приміському селі. Оплата – 30 гривень щодня, плюс харчування, і за дорогу гроші повертають.
— Послухай, — підбадьорюю, — у Рівному є спеціальний заклад для таких, як ти, давай сходимо туди.
— Знаю, але там щодня шикуйся на перевірку, дисципліна... Для чого воно мені? Якось проживу...
Якось проживу... Таку думку висловив і ще один випадковий перехожий, 52–річний Костя з вул. Віденська. За його словами, живе він “ між небом і землею” -колишня дружина з донько навіть не впускають до хати забрати документи. Отакої!
Якось проживу... Не всі люди зі зламаною долею так думають. Тому знаходять притулок у відділенні обліку бездомних громадян та надання послуг з харчування та облаштування на нічліг для тимчасового проживання осіб, які не мають житла. Цей будинок вже 10 років функціонує на вул. Дубенська, 719 і підпорядковується обласному центру з надання соціальних послуг інвалідам, ветеранам праці, ветеранам війни та іншим соціально-незахищеним верствам населення.
Теоретично сюди може потрапити кожен знедолений, а ось практично картина дещо інша. Адже вимоги до кандидата на поселення такі: обов’язково бути тверезим, пред’явити довідку з міліції, що ти не перебуваєш у розшуку, та пройти медичний огляд на місці. Після цих процедур бездомна людина отримує гарантоване місячне перебування у притулку з пристойним харчуванням та санаторно-побутовими умовами проживання. Такими як душ, чиста білизна, яка змінюється щотижня. А щосереди під керівництвом сестри–господарки проходить банно–пральний день. У притулку також діє кімната психологічного розвантаження. Щоправда, дисципліна тут просто армійська, хоча так і має бути, адже завідує відділенням колишній полковник авіації Іван Кисіль.
Сам пан Іван каже:
— Я хочу спрямувати людей на правильну стежку, аби вони почувалися так, як у своєму домі в кращі часи. Тому поставив собі за мету зробити все для того, щоб принизливе слово “бомжарня” не стосувалося нашого закладу. Наші тимчасові мешканці теж люди, хоча й знедолені. Хочу, щоб людина остаточно не зневірилася у своєму житті, і для цього роблю все. Своїми силами обладнали територію, облаштували ізолятор для хворих, робимо ремонт, провели водопровід та обладнали душову кімнату з гарячою водою. Спеціалістів вистачає. Адже серед наших мешканців є і хороші муляри, і штукатури...
З початку року через відділення пройшло 130 знедолених людей. А скільки ще буде — невідомо, адже лише в м. Рівне, за даними установи, зареєстровано 397 бездомних. За час роботи відділення у ньому побували різні люди, серед яких і колишні керівники великих підприємств, і колишні засуджені, і просто молоді люди, які зійшли з життєвої дороги. Серед 27 мешканців є навіть 6 жінок. Одна з них залишилася без квартири через обман, іншу просто вигнали діти.
Що чекає цих людей у закладі, який помилково більшість скептиків асоціює з сіриною, убогістю? Тимчасове поліпшення життя на певний період. Тому й очікуваною була відповідь на запитання: “ Що б ви хотіли мати у своєму житті?”
— Сім’ю, житло, друзів, роботу... — почув у відповідь.
Звичайно, щось кардинально змінити в житті теперішніх та потенційних мешканців притулку важко, але підправити, підсолодити гірку пігулку тут намагаються сповна.
До речі, цікавий факт: кілька місяців тому відбувся чемпіонат світу серед бездомних. Україна виграла його, обігравши навіть чарівників м’яча – бразильців. Отже, ще не все так погано у нашому домі. Втім, представники Рівненщини в чемпіонаті участі не брали.
Василь АВДИМИРЕЦЬ,
Рівне.