Змієлов працює у школі

Упродовж багаторічної газетярської праці у кого тільки не доводилося брати інтерв’ю. Нещодавно ж моїм співрозмовником став справжнісінький змієлов, який навіть із отруйними плазунами на “ти”. Шукати довго не довелося – двадцятип’ятирічний Ігор Омельчук вчителює у Рівненській ЗОШ № 4. Великий мрійник і знавець шести мов любить подорожувати та прагне досконало вивчити фауну рідного краю.

Все почалося неподалік Ялти, де п’ятирічний Ігор вперше побачив зблизька ящірку. Не дотримавшись застороги матері, хлопчик упіймав скелясту мешканку та довгенько розглядав її незвичне забарвлення. Щоправда, прудка плазунка, що вигрівалася на камені, таки вирвалася із хлоп’ячих рук, шмигнула в нірку. І тоді, і пізніше не раз думав, чому дорослі з відразою ставляться до таких безпорадних маленьких створінь, що не кусають, а тільки попереджуюче сичать? Вкусити може ведмідь, собака, навіть кішка, та не ящірка. Цікаво, а як поводяться при зустрічі з людиною змії? І заманулося хлопцеві з вчительської родини більше дізнатися про незвичних “братів наших менших”. Тому випускник історико-соціологічного факультету Рівненського державного гуманітарного університету весь вільний час присвячує вивченню життя плазунів, прививаючи любов до природи й своїм вихованцям – відвідувачам еколого-історичного гуртка.
Ігор Омельчук мав можливість ближче познайомитись із класом безхребетних, до яких належать змії, ящірки, черепахи та інші плазуни не лише в Криму, але й на Закарпатті та Поліссі. Кожну відпустку він використовує для “освоєння” нових територій, вважаючи, що людина, яка прив’язана до одного місця, не вільна у своїх бажаннях. Педагогу для повного щастя потрібно небагато: улюблена робота та кошти, аби побачити багато цікавого та відкрити нові сторінки у вивченні фауни. Ловив змій у Криму та Калмикії, “облазив” середньоморське узбережжя Туреччини. Звичайну гадюку вполював не лише в Сарненському районі, але й на Черкащині, полоза-жовтобрюха привіз із солончаків біля Бердянська, з коброю “мав зустріч” поблизу Ялти, а на гюрзу натрапив у горах Туреччини. Навчився працювати “гачком” (коли йдеться про отруйного гада), а неотруйних ловить руками. Дотепер Бог милував: жодного разу не жалили змії допитливого земляка, хоч відає, що отрута гюрзи, яку “подоїв”, має жовто-золотистий колір.
Пан Ігор добре вивчив “характер” незвичних істот. Свого часу придбав під Скадовськом ефу. Поступово ознайомився з її повадками, випускав кілька разів і знову ловив. Дійшов висновку: вона ніколи не нападає на людину першою, хіба що необережно наступити на неї. Під час спостереження за граціозною гостею описував її поведінку, фотографував у різних ситуаціях, а потім остаточно відпустив на волю. Переконався, що розповіді про багатометрових полозів (виростають усього до двох метрів), які скручуються колесом і кидаються на людей – вигадка. То істота мирна, неотруйна, хоча може, роздратувавшись, вкусити.
— У нашій місцині водиться чотири види плазунів, з них два отруйні – гадюка степова і мідянка, - розповів. — Інші два: вуж і полоз — аж ніяк не можуть зашкодити людині. Прикро, що останнім часом зменшується популяція плазунів у поліських лісах через упереджене ставлення до них.
Я поцікавився, чи тримає пан Ігор змій удома. Виявилося, ні. Колись, щоправда, у двокімнатній квартирі Омельчуків були “прописані” степова гадюка та вуж. Тепер доглядає лише іранську ящірку, імператорського скорпіона, що походить із Центральної Африки, кубинських тарганів та складчасту жужелицю. Отак я дізнався, що педагог цікавиться ще й рідкісними комахами. Скажімо, шість років спостерігав за самкою павука-птахоїда з Болівії. Ловив чотирисантиметрових тарантулів у Криму. І наполовину менших – у наших Бармаках та Колоденці. “Наші” тарантули належать до підкласу “подільських”, добре почуваються в неволі, звикають до господарів. Їх укуси не сильніші за укуси оси, тому спеціальне лікування не потрібне. А ще в Любомирці “відкрив” унікального “мармурового жука”, доволі рідкісного в регіоні.
Зайшла мова й про майбутні плани дослідника. Мріє ще раз побувати в багатому фауною Калмицькому степу та на Індонезійських островах. І впритул зайнятись вивченням флори і фауни Бармаків, де створено заказник для захисту комах.
Хотілося дізнатися джерела непідробленого захоплення історика, його пристрасті до подорожей. І почув: “Пам’ятаєте, який логотип у символіці лікарів? Із чаші бога Ескулапа п’є не хто інший, як полоз – істота мудра та шанована багатьма народами світу. А ще не слід забувати, що отруту змій широко використовують у медицині: грам сухої отрути в чотири рази дорожчий від грама золота. Любов до подорожей передалася мені від дідуся Романа, офіцера, котрий був не лише вправним ракетником, але й знаним дослідником флори і фауни рідного краю”.
Світ повзучих істот – таємничий, до кінця ще не звіданий. Якщо за великим рахунком, то людина через свою “любов” до змій лише шкодить їм. У природі все в гармонії, і слід не порушувати її. Добре, коли знаходяться такі ентузіасти, як Ігор Омельчук, котрі мріють про примноження природних багатств рідного краю. Прикро лишень, що їх не так багато серед нашого загалу.
Василь ЯНОШІ,
Рівне.