Місія пані Анісії

У Млинівському районі серед тих, кому за сорок, мало знайдеться таких, що не знають лікаря-гінеколога Анісії Кравець – невтомної трудівниці, людини щирої душі. Той, хто причастився її сердечністю, повік не забуде цієї славної жінки…

У подружжя Новаків із Клеваня доньки Анісія та Надійка були як двійнята, хоча вікова різниця між ними сягала двох років. Купаючись у батьківському дивосвіті, у душевному прихистку одна одної, сестри виростали кмітливими і розумними. Велика Вітчизняна війна украла в них чотири роки дитинства, а після страхіть і горя дівчаткам так і не довелося більше потрапити у чарівний світ дитячої казки. Навпаки – у післявоєнному розбраті довелося надолужувати втрачене. І хоч бідно жилося, але в рідній оселі цього не помічали, бо дівчатка дуже хотіли бути “докторками”.
У 1950 році сестри стали студентками Івано-Франківського медичного інституту. Уже там професор оперативної хірургії, спостерігаючи, як працює студентка Анісія Новак, напророкувала вихованці долю хірурга.
Ректор інституту не хотів їх розлучати, тож у 1956 році сестри пішли на роботу в Острожецьку райлікарню. Зустрів їх головний лікар Юрій Голубінка. Він спрямував Надію на педіатрію, бо місцевий фахівець переїхав у Луцьк. А ось Анісія рік працювала у Малині, де відділення лікарні знаходилося в окремих приміщеннях, а вже з квітня наступного року - в Острожецькій райлікарні, збудованій на базі колишньої конюшні графа Ледухівського. Із легкої руки Юрія Голубінки Анісія обрала спеціальність акушера-гінеколога. Спочатку разом із ним оперувала, а згодом і сама успішно робила це.
Скільки операцій провела за півстолітню практику – не злічити. Сама лікарка їх не рахувала, бо вважала, що головне - здоров’я людини, а не суха статистика. Про фахову мудрість гінеколога з Острожця свідчить те, що у ХХ столітті у цьому провінційному селі у неї переймали досвід колеги з Москви, Ташкента та інших міст колишнього СРСР.
Власне, Анісія Порфирівна нині одна із найдосвідченіших фахівців у царині гінекології. Навіть у поважному віці із проникливим розумом і світлою душею ця жінка стоїть на варті здоров’я жіноцтва, водночас піклуючись і про майбутнє України. За службовими турботами подекуди напливають хмарки гірких спогадів. Найтрагічніший із них – смерть сестри Надії, яка осиротила родину і увесь білий світ більш як тридцять років тому.
Анісія Порфирівна п’ять років перебувала на заслуженому відпочинку. Однак п’ять років тому нинішній головний лікар району Ярослав Данильчук відкликав її із пенсійного затишшя у коловорот лікарських справ. І вона знову занурилася у світ фахових головоломок. У колективі лікарні вітали таке рішення. Додає їй сил і наснаги родина: чоловік В’ячеслав Миколайович – колишній лікар-рентгенолог, доньки Алла і Лариса, внучки – дві Оксани і Лариса. Донька Алла – лікар-невропатолог у Кременці на Тернопільщині, а донька Лариса – начмед міської лікарні у Тисмениці. Внучка Лариса працює лікарем у Житомирі, а дві Оксани – студентки Івано-Франківського медінституту. Не дивно, що у родині панує дух Гіппократа, який об’єднує усіх заради здоров’я інших. Нехай же Бог з небес посилає сили і наснагу самій Анісії Порфирівні та береже її рідню. На долю цієї жінки випала надзвичайна місія – рятувати людей від недуг. Нехай таланить їй у цьому…
Віталій ТАРАСЮК,
Млинів