Рівне:

Створення та просування сайтів

Канікули в обіймах перлини моря

Таке життя 19-сер, 2010, 12:379 Lobanovskiy 1 316
В мене така різноманітна родина, аж моторошно. Кожен зі своїми примхами, амбіціями, філософією. Моя тітка Діна - морячка. За 30 років мореплавства скуштувала не один заборонений плід. Поряд з нею голодним не зостанешся. Сама по собі екстравагантна і прямолінійна. Звикла жити за законами морського флоту. Вольова жінка, нам, молодим, ще вчитися і вчитися... З огляду на усе це в мене з’явилися неясні сумніви стосовно пропозиції відпочити в Одесі, яка надійшла від невгамовної тітки Діни. Але Чорне море, сонце, пісок... Хіба можна встояти?
Поцікавились також: а яка ж погода в Кипре на 10 дней?
Зібравшись по-солдатськи, я поїхала в Славуту до своєї компаньонки – бабусі Лідії. І тут розпочалися веселі канікули. Не знаю, як вдалося здійснити шалену пробіжку по нічному перону, щоб подолати дистанцію з голови потягу до його хвоста, не загубивши нічого з речей. Якби не 84-річна бабуся Лідія, яка, випередила мене, і схопившись за поручні вагона, повисла на першій сходинці, потяг рушив би без нас. На щастя, реакція у одного з пасажирів спрацювала миттєво, чололвік крикнув на вухо провідниці:”Зривай стоп-кран!” Таким чином ми вскочили в потяг. Ось що може бути, якщо неправильно оголосити нумерацію вагонів і обмежити до неможливого час! Але Одеса вже не за горами, якихось півдоби - і привіт, перлино біля моря!
...В суботу сонце пекло, наче в тропіках. Хоч бери й ховайся в морозильну камеру чи пірнай у холодну ванну. Але умови у тітки Діни - далеко не перший клас. Вода, світло, газ під суворим контролем, відповідно в душ і туалет безперешкодно не потрапиш. До того ж, прісна вода в Одесі — на вагу золота. Хочеш не хочеш, а мусиш економити. Однак мені все-таки гріх скаржитися: у компенсацію дісталася окрема кімната, а там - широченне надувне ліжко. Влаштувавшись, як принцеса на горошині, я на мить замріялась і відсторонилась від зовнішнього світу. Ще б принца для драматизму, і можна писати роман...
Після обіду сонце роздягнуло нас до купальніків, а тітку Діну – взагалі до бікіні. У неї не було й краплини марновірства стосовно своєї фігури. У чоловіків очі засвітилися яскравіше, ніж сонце, та я вже не надавала цьому значення. Море, довжиною у вічність, злилося з небом і оволоділо тілом та душею. Із води мене вже не виманити. Таке враження ніби знаходимося в оазисі.”Дивись за буйки не запливай, а то в Туреччину потрапиш,” - почулося з берега. Тим часом Діна вже розповідала чергову дотепну історію зі свого бурхливого життя про двох англійських лордів, які впадали за нею, про перукаря з Парижу...
Ось так і відпочивали. А потім нас підвела погода. За вікном лив дощ і було сумно, хоч вовком вий. Але на моє щастя і величезний подив на обрії з’явився давній шанувальник. А якщо серйозно, мій хороший товариш, з яким колись каталися на річному трамвайчику і гуляли, взявшись за руки... Мені так хотілося квітів, і він, наче підслухавши ці думки, прийшов на зустріч із букетом білих лілій. Дмитро майже не змінився, лише парфуми і зачіска, яка личила йому до нестями. Похід в театр приніс максимум задоволення. В той вечір я потопала в компліментах. Можливо, це сарафан, який непогано на мені лежить, зіграв таку роль, а може й легкість суджень... Хто цих хлопців зрозуміє?
Цю думку прогнав телефонний дзвінок від тітки Діни.
„Я твого кавалера між іншим ще не знаю, - втручається вона в нашу іділію, - тягни його в гості.” Незважаючи на пізню годину, стіл ломився від їжі. О моя бідна струнка талія!
..Наш з Дмитром ранковий вихід на пляж - то виклик всім романтикам. Доки я прислухалась до крику чайок, він послизнувся на медузі і збив мене з ніг. Крізь сміх, я ледь змогла вимовити:
- По тобі можна анатомію вивчати, шкіра та кості.
- Невже?! Мій кіт більше важить, ніж Ви, мадам, після ситного сніданку.
- То я й кажу - з одного тіста зроблені, тільки начинка різна...
Ще раз переконалася - ніщо не змінилося в наших стосунках. Близькість за духом робить нас дітьми, відмінність в темпераментах притягує, резус крові має співпадати.
...Однак відпочинок на морі завершується. Ми йдемо на нічний вокзал. Людей, як у мурашнику, ще й жоден ліхтар не світить. Якби не босоніжки на хорошій підошві, послизнулася б на шкірці від банана. Врешті-решт тітка Діна обізвалася:
- І де це твій кавалер-помічник?
- Заблукав в трьох березах.
Поведінка їі нагадувала поранену рись. Ящик абрикосів під рукою, ящик персиків на спині - і вперед. Для бабусі Лідії також знайшлася робота. Вона, бідолашна, ледь ноги переставляла з десятикілограмовим кавуном. І при цьому залишалася спокійною. Наше тріо треба було знімати на приховану камеру. А Дмитро виявився непередбачуваним – кудись зник перед моїм від’їздом. Я ж знала, що ідеальні чоловіки - як фантоми, про них всі говорять, та мало хто бачить. Все, що було і що могло б бути, я забрала з собою. І під стукіт колес заснула...

Ірина Пучковська,
Рівне.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору