Рівне:

Створення та просування сайтів

Єдиний свідок звитяги

Головна 07-жов, 2010, 10:139 Lobanovskiy 2 173
Роман Гриценюк із Терешева – найстарший житель на території Привітненської сільської ради. Він, до речі, єдиний тутешній фронтовик. Усі його побратими-односельці, які боронили Вітчизну у роки Великої Вітчизняної війни, тужливими журавлиними ключами уже відлетіли за позаземні обрії. Отож лише пан Роман, якому виповнилося 92 роки, зберігає у пам’яті миті фронтового лихоліття…


Єдиний  свідок звитяги

На своєму віку терешівський довгожитель пережив чимало жорстоких ударів долі, але наперекір усьому долав її крутозлами, у найскладніших обставинах залишався із чистим сумлінням і щирим серцем. Заледве маленький Роман навчився ходити, як скупа на літа доленька забрала батька. Відтак набідувався за панської Польщі. Це може зрозуміти лише той, хто змалку і до повноліття наймитував.
Потім у селі проголосили радянську владу. Та не встиг зорієнтуватися Роман у суспільних вихорах, як у 1940 році солдатська сурма покликала на військову службу. А за рік – війна…
ЯК ТИ ВИЖИВ, СОЛДАТЕ?
Воював терешівець у 430 гаубично-артилерійському батальйоні важкої артилерії, який перебував у резерві Головнокомандувача. Відтак, на найважчих ділянках фронту у критичні миті бойові побратими завжди мали надію на артилеристів із 430-го ГАБу. Тож не дивно, що бойовий шлях червоноармійця Романа Гриценюка проліг від Москви до Ленінграда, Польщі, Німеччини і завершився у Берліні в травні 1945 року.
- Як вижили у цій смертельній круговерті? – запитую.
- На фронті, - розповідає колишній розвідник артилерійського батальйону, - постійно переслідувала думка-мрія: як пережити оте страхіття, хотілося, щоб якнайшвидше закінчилася війна. А, ймовірно, вижив тому, що підрозділ важкої артилерії завжди перебував за 3-10, а то і за 18 кілометрів від передової лінії.
Власне, це так припускає сам Роман Михайлович. Насправді пекло вирувало, здавалося, і у безпечніших місцях. Декілька разів лише диво та заступництво Всевишнього рятувало воїна із Волинського Терешева від неминучої загибелі…
Перший раз заглянув у вічі смерті, коли у вирву, де перебувало восьмеро артилерістів, влучила ворожа міна. Залишився живим лише червоноармієць Гриценюк, а врятувало те, що опинився на дні вирви і таким чином побратими власними тілами захистили його від осколків.
Другий раз відчув подих смерті під час перебування у дозорі. Тоді гітлерівці “засікли” місцерозташування радянських розвідників і почали артилерійський обстріл пункту спостереження. Після перших двох пострілів гармати розвідники по-спринтерськи змінили позицію, і якраз після цього ворожий снаряд влучив туди, де ще декілька десятків секунд тому перебували два розвідники.
Ну а третій раз Романа Гриценюка врятували чи то порвані чоботи, чи мрія однополчанина відзначитися і одержати солдатську нагороду. Перед виходом у розвідувальний рейд у рядового Гриценюка порвалися чоботи, якими протоптав уже пів-Європи. Отож боєць доповів командиру взводу. Про це почув однополчанин Гриценюка і зголосився замість нього іти в розвідку. Дуже хотілося молодому воїну і романтичних відчуттів, і, звісно, нагороди. Командир взводу дав згоду.
На жаль, із рейду розвідники не повернулися…
“ЛОМОНОСОВ” З
ВІЙСЬККОМАТУ
Залишившись одним із батареї, він ще рік після переможних залпів 1945 року служив у Німеччині. До речі, там і переконався, що не всі німці – фашисти. А про їхню пунктуальність і донині з посмішкою згадує…
Якось радянські воїни працювали разом із громадянами Німеччини. Один із них пообіцяв через дві години принести шнапс. Рівно за 120 хвилин той прибув з “товаром”. Не дивно, що воїни з іншим менталітетом та вихованням щиро подивувалися, а один із них зробив висновок:
- Наш би не доніс!
А ще одна кумедна ситуація із Романом Гриценюком сталася у Млинівському райвійськкоматі у повоєнні роки. Терешівець розповідав про місце служби в Червоній Армії у довоєнний час і назвав місто Бендери у Молдавії.
- Ого, - насторожився один із офіцерів, - ти мав справц з бандерівцями?
- Та заспокойся, - приструнив його колега. – Є таке місто.
Звісно, “ломоносову” із військкомату залишалося тільки почервоніти…
“ХОТІВ БИ ПОБАЧИТИ,
ЩО ДАЛІ БУДЕ”
У 1947 році майже тридцятирічний парубок одружився на односельчанці – красуні Марійці. Разом із нею виховали доньку Лідію, сина Миколу, дочекалися трьох онуків, двох правнуків. Кілька десятиліть важкої колгоспної праці і шість літ воєнної звитяги загартували дух і тіло колишнього фронтовика. Хоча непрохана старість уже переступила життєвий поріг.
- Хотів би ще побачити, що далі буде, - схвильовано розмірковує пан Роман.
Нехай пошле Господь йому здоров’я, щоб у родинному колі зустріти і черговий день народження, і ще багато світлих, радісних подій. Адже Роман Гриценюк — єдиний свідок фронтової звитяги воїнів-переможців…
Віталій ТАРАСЮК,
Млинів.
Схожі новини
Сайт безкоштовних оголошень Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Вгору