Сільський словотворець

У кожному смертному приспані величезні фізичні, інтелектуальні, духовні можливості і сили, які під дією якихось надзвичайних обставин пробуджуються і подекуди набирають таких імпульсів, що і в голову не вкладається. Відомо багато прикладів, коли люди в надзвичайних ситуаціях акумулювали прихований потенціал організму, характеру і вчиняли навіть геройські вчинки.
Романа Панасюка зі Свищева зі всіма його перевагами у когорту героїв, мабуть, не зарахували б, бо, власне, ніяких подвигів не звершив. Хоча упродовж багатьох літ свого життя пан Роман день у день наполегливо творив диво, хоча і не всі належним чином могли оцінити віртуозні ходи сільського лінгвіста-філософа.
Хто і коли вперше зауважив, що пан Роман не вимовляє звук «р» — ніхто не знає. До того, тепер з упевненістю не можна констатувати, що мій односелець мав таку мовну хибу, бо ніхто і ніколи й не чув, як він гаркавить. А ось щодо перлів-епітетів, то і після кількох десятиліть по смерті чоловіка у пам’яті багатьох односельців закарбувалися його неординарні мовні звороти, якими люди іноді користуються, не забуваючи посилатися на автора. Скажімо, Роман Панасюк ніколи не вживав слів «картоплиння», «кукурудза», а замінив їх власним неологізмом — «бадилля». І тепер коли хтось збирається скошувати картоплиння напередодні збирання врожаю, то жартома посилається на крилату фразу самобутнього односельця:
— Піду зіб’ю бадилля!
Сільський майстер-словотворець вперто уникав провокаційного «р», тож його інтелект, очевидно, постійно був завантажений лінгвістичними міні-програмами й із власного словникового запасу на-гора постійно видавав замінники із синонімічного ряду, де не було клятого «р». Звісно, чоловік не претендував на якусь науковість чи вищість серед рівних, але подекуди його творчі знахідки просто вражали. Так, смерть, не довго мудруючи, він називав «капут», гору — височиною, веранду — добудовою, корову — худобиною, горшку — зіллям. Звісно, ці слова-замінники зрозумілі і кожен міг втямити, про що йдеться, не звертаючи особливої уваги на мову співрозмовника.
Однак, інколи Роман Панасюк видавав вищий лінгвістичний пілотаж, що його творчим знахідкам могли б позаздрити фахівці-професіонали. Зрозуміло, коли він вдавався до запозичень із німецької чи польської. Скажімо, слово «майонток» замість «господарство» виправдане і зрозуміле. Та який тлумач без відповідної підготовки міг би зрозуміти зміст слова «гуйман»? Таке новотворення свищівський лінгвіст вживав замість рідного і близького «дурень», до того ж вимовляв продукт свого інтелекту з особливою зневагою. Вуста пана Романа рідко кого благословляли таким іменником, а якщо й удостоювали — то заслужено.
Сільський ґазда полюбляв розповідати про господарювання заможних людей за царизму і панської Польщі. Неквапом, добираючи слова, він із піднесеністю і навіть одухотворенням вів мову про статки цих господарів, про кількість худоби, господарські успіхи та їх сімейне благополуччя. Ми, пастухи-підлітки, ловили кожне слово оповідача, бо ж цікаво було бодай уявою зазирнути у цікаву минувшину.
Якось на пасовищі дядько Роман, оцінивши мою статуру, запропонував «гепнутися». Я відразу не второпав, що він пропонує. Лише згодом зрозумів, що хоче зі мною боротися, тож відразу пристав на його пропозицію і зайняв борцівську стійку. Але мій літній суперник посміхнувся і заперечив:
— Ні, давай «не способом» гопатися, а обхвативши один одного.
Спосіб — це на дядьковому діалекті «прийом». Я у свою чергу не погодився на пропозицію опонента, бо кремезний чоловік міг переламати мені хребта. Так тоді ми з ним і не «гепнулися», а пропозиції від сільського силача більше не надходили.
Кажуть, одного разу у колгоспній конторі дядька Романа хотіли все-таки змусити вимовити слово, у якому був звук «р». Одержуючи гроші, касир вперто змушувала назвати його своє ім’я. Мовляв, є кілька Панасюків, тож кому, власне, слід видати зарплатню. Зрозуміло, касир добре знала чоловіка, але хотіла позбиткуватися над ним. Однак дядько Роман у складній ситуації знайшов вихід: він порадив касиру у відомості його прізвище шукати за Лідою Панасюк. Так і не вдалося їй «розколоти» дядька.
Здавалося, дужий організм сільського філолога-аматора запрограмований на столітнє перебування під сонцем. Однак підступна хвороба зробила свою чорну справу, а доля відміряла йому лише сім десятків літ життя. Набідувався, як і переважна більшість односельців, вдосталь, трудився, як кажуть, чорно і важко. Але і через кілька десятків літ після смерті у селі дехто цитує слова і лексеми від Романа Панасюка. Особливо потішаються чоловіки, котрі інколи перехилять чарку. Випите, за дядьком Романом, вимірюється як «дві по той бік», що означає три чарки. Тобто 5 чарок — половина від десятка, а дві по той бік від половини означає три. Ось таким оригінальним словотворцем залишився Роман Панасюк у пам’яті тих, хто його знав. Хто знає, може за кращих часів і відповідної освіти із нього вийшов би успішний літератор. А так свій талант аматор-словотворець витратив на обслуговування власного дивосвіту, в якому й досі гріється громада.
Віталій ТАРАСЮК,
Млинів.