В залізну лавку, до Хаїма

В центрі Березного є магазин будматеріалів, який попри нову вивіску, місцеві покупці досі називають іменем колишнього відомого на всю округу торговця Хаїма Шехета. А сільські старожили за звичкою заходячи сюди за господарськими товарами, уточнюють: в залізну лавку до Хаїма. На жаль, цієї людини уже немає в живих, але в березнівчан про нього збереглися добрі спогади. Ще з повоєння він незмінно торгував у місцевій кооперативній крамниці господарськими товарами, підтримуючи імідж багатого магазина при тодішньому дефіциті.

Востаннє розмовляв з Хаїмом прикутим літами і хворобами до постелі в його скромній квартирі, збираючи матеріал для нашої газети про страту фашистами 25 серпня 1942 року майже чотирьох тисяч березнівських євреїв. В той день загинули його батько, мати, баба, дід, сестра і брат.Сам він з 1943 року і до кінця війни брав безпосередню участь у бойових діях, повернувся інвалідом.
- У 1941 році в Березному проживало близько чотирьох тисячі євреїв із 6,5 тисяч всіх міщан, - розповідав Хаїм Шехет. На той час вони займали десять-п’ятнадцять вулиць. Кожна гільдія – ковалі, стельмахи, кравці, торговці – мали свою синагогу, крім того жінки молилися окремо. Жили як сусід з сусідом, хоч змішаних шлюбів не було. Як сьогодні пам’ятаю, де були наші вулиці і де проживали знайомі ковалі Бобчук і Петрик, кравці Шварц, Бенчич, власник електростанції Янько Кольфер. До почтку війни працював на будівництві каменедробильного заводу в Клесові, а 28 червня був мобілізований в армію, воював, зараз зовсім не слухається поранена рука. Батько моїх добре знайомих товаришів – Володя Юз, Бема Кац, Меце Рудяк, Лізер Лайгштент, Шмілик танцман, Булах Фірман, Лізер Залцман — були в партизанах, і, хто залшився в живих, виїхав спочатку в Польщу, а потім в Ізраїль. Мені їхати нікуди і ні до кого: тут, у березнівській землі, лежить вся моя родина...
Під впливом пережитої трагедії воєнного лихоліття Хаїм так і не створив сім’ї, а всю душевну енергію віддав роботі.
- Він ставився до покупців, як до дорогих гостей, говорив з ними про життя-буття, - згадує ветеран місцевої кооперації Ганна Коваль. – Бувало, зайде людина навіть без конкретної мети, а дивись, уже з купленим товаром виходить. І порядок завжди був на прилавку і в документах.
Так от про саму „Хаїмову лавку”. Господарська група товарів була переведена з міського приміщення в універмаг, збудований на початку 60-х років, з колонами та аркою, але невдовзі витіснила інші товарні групи. Диву дається, як тоді при дефіциті товарної маси Хаїму вдалося заповнювати прилавки. Пам’ятається болгарська делегація з Відіна-побратима Рівного після відвідин Березного поверталась з „Хамової лавки” нав’ючена товарами і з задоволенням, що програму перебування в СРСР виконано (видно, і в „братушок” був дефіцит). Навіть рівненські чиновники, відправляючись у відрядження в Березне, брали з собою сумки на покупки „у Хаїма”, бо слава найбагатшого господарського магазину вийшла за межі району.
Ще за довго до організації вільного доступу до товарів, Хаїм вже практикував це у себе. Заходь, бери в руки, оглядай. І Шахет не очікував, поки його про щось спитають, оскільки вважав робоче місце торговця залу, а розрахунками за прилавком займалися його колеги. Ще він мав важливу, як на сучасну ринкову пору, рису характера – бути не тільки реалізатором, а й консультантом, вміти розрекламувати і подати товар. Сільській людині, яка не тримала в руках пилосмок він показував, як зібрати, вмикнути і вимкнути того „електровіника”, інформував про гарантії і зручності, а на завершення говорив свої звичні слова: „Візьміть – дякувати будете...”
Залишилася не легенда, а реальна історія про те, як кмітливий Шахет, вислухавши побажання однієї бабусі із села Князівка, щоб пательня була без ручки, аби її поміж баняками зручно було поставити в піч і виймати, спокійно запевнив покупця, зараз буде. Тим часом відпиляв ножівкою ручку, зачистив наждаком і подав задоволеній жінці те, чого вона не могла купи ніде.
Згадуючи про Хаїма Шахта, як одного з найперших березнівських кооператорів, варто добрим словом пом’янути і Єфіма Снайдера, і Мелю Бестер, які разом з ним залишили свій гідний єврейській слід у місцевій торгівлі. В спадок міській громаді залишилося добротних приміщень, що і сьогодні служать, від єврейської общини, яка в довоєння становила більшість жителів надслучанського містечка. Нажаль, з радянських часів пам’ять про людей, які з нами жили поруч і ділили всі труднощі і незгоди, належним чином не пошанована. На пам’ятнику розстріляним, що знаходиться в дендропарку, євреї з тодішніх ідеологічних мотивів названі „совєтскімі гражданамі”, хоч такими були менше 2 років. Запущено колишній цвинтар. Згадаймо, що ставлення старшого покоління до єврейської спільноти було добрішим. Відомо, що сім’я нашого земляка президента України Леоніда Кравчука переховувала євреїв від нациських переслідувань.Сім’я Хімінів із села Князівни переховувала в землянці родину Йони Келлера, яка зараз проживає в Ізраїлі. Вдячні за догляд за братською могилою ізраїльтяни, які мають березнівське коріння, подарували при відвідинах комп’ютер студентам лісового коледжу. На місці масового розстрілу з’явився на кошт нащадків колишніх березнівчан пам’ятник-двійник, з написом на Івриті. Світ великий – великою має бути людяність.

Петро ЖЕЛІНСЬКИЙ,
Березне.