Крокуючи разом зі спортом

— Як Вам вдається у такому віці тримати себе у формі?
— Все залежить від ступеня підготовленості організму. Все своє свідоме життя я займався спортом. З восьми років захопився класичною боротьбою. Свого часу, а конкретно у 1935 році, став чемпіоном Радянського Союзу у ваговій категорії 48 кг. Був чемпіоном червонопрапорного Балтійського флоту і ВМС, призером України з марафонського бігу. Ще півтора року тому я був жвавіший (сміється). Але після того, як потрапив до лікарні, мене майже списали. Проте я не з тих, хто „ламається”. Можу викурити цигарку, випити. Але все потрібно робити в міру і буде добре.
—Як Ви потрапили в Рівне?
— Я народився у Гомелі 18 жовтня 1918 року, в сім’ї військовослужбовця. До Рівного приїхав у 1945 році. Між цими датами пройшло нелегке дитинство. В сім років я втік від батьків. Разом із десятком таких босяків об’їздив майже весь Союз. Ловили нас, віддавали до трудових колоній для неповнолітніх. Саме в одній з таких, де керував відомий педагог Макаренко, я полюбив боротьбу і почав нею займатися. Завдяки своїм успіхам був направлений у інститут фізкультури в Мінську, який тільки відкрили. За моїми плечами участь у фінських подіях, пройшов всю Велику Вітчизняну війну у морській піхоті, десантувався на японські острови. Після демобілізації з 1946 року почав працювати в обласному комітеті фізкультури, яким керував Овчаренко. Ми організовували колективи фізкультури по всій області, проводили масові змагання.
— Довгий час Ви працювали на Рівненському заводі тракторних агрегатів..
— Я і зараз там «числюсь». З 1966 року розпочав на ньому трудову діяльність і до цих пір на посту. Ну, не так активно, але постійно цікавлюсь спортивною діяльністю колективу. Допомагаю, консультую. Як кажуть, тримаю руку на пульсі.
— А можете підбити невеличкий підсумок цієї роботи?
— Зараз відразу важко все згадати. За час роботи підготував близько 20 майстрів спорту СРСР, більше 100 першорозрядників. Спортивні колективи заводу займали високі місця на всесоюзних змаганнях. Ми були одні з кращих серед профспілок машинобудування СРСР. Футбольна команда ”Торпедо” сім разів була чемпіоном області з футболу. Колективи заводу були неодноразовими призерами з хокею з м’ячем, баскетболу, волейболу, лижного спорту, плавання, городошного спорту... Було побудовано сім футбольних полів, чотири баскетбольні майданчики, спортивно-оздоровчий комплекс в Решуцьку.
— Чому все це було тоді, а зараз — занепад спорту?
— Тоді створювалися всі умови для занять спортом. Тодішня влада була зацікавлена, аби люди займалися фізкультурою та спортом. Перші особи області відвідували всі спортивні заходи, що відбувалися. Зараз цього немає. Відсутнє елементарне фінансування, погана робота зі спортсменами. А без уваги влади міста та області відродити той спортивний дух неможливо.
— А в чому Ви вбачаєте погану роботу зі спортсменами?
— Аби підготувати професіонала, необхідні два головні чинники: методика тренувань та сучасна спортивна база. З усіх тренерів Рівненщини я поважаю Михайла Романкевича та Миколу і Дмитра Коб. Крім методики тренувань, необхідний сучасний спортивний інвентар. А його немає. Проте головним чинником успіху у спорті є людина.