Віра і Тарас

У далекому 1965 році після закінчення Володимир-Волинського педучилища приїхала Віра у загублене серед лісів і бездоріжжя село Кідри. Маленька восьмирічна школа на чотири класні кімнати тулилася серед шовковиць та ясенів на околиці села. Впевненою ходою вона зайшла в клас. Робота відразу припала до вподоби, учні полюбили свою вчительку, а вона, як дитина, раділа цьому.

Швидко полетіли дні. Гарна молода волинянка запала в душу багатьом парубкам. Але поміж усіх один-єдиний заполонив її серце — Тарас. І дарма люди пліткували, що молодший. Хіба роки коханню перепона? То була любов з першого погляду — і на все життя. Недовго й зустрічалися, а згодом без вагань одружилися.

Нелегко було Вірі у чужій сім’ї чекати чоловіка з армії та ще й заочно навчатися в інституті. Але безмежна любов дає велику силу. А ще коли на тебе дивляться оченята сина, такі схожі на очі коханого, тоді все знесеш, все перебореш, все витримаєш...

Промайнув час. Повернувся Тарас додому, разом спорудили будинок, посадили садок, викопали колодязь. Кажуть у народі, що гарні діти народжуються з великої любові. У Віри з Тарасом була надвелика любов, бо всі четверо їхніх синів не тільки гарні вродою, а й душею. Розлетілись, правда, як птахи з рідного гнізда, тільки найменший Ярослав тут лишився.

Сорок років, немов один день, промайнули. Давно стареньку школу замінила двоповерхова споруда в центрі села. А вона так само впевнено заходить у клас і веде учнів у хату Кайдашевої сім’ї, співає з ними пісні Андрія Малишка, разом з Лесею Українкою повертається на рідну Волинь.

Дивлюсь на пані Віру: скільки доброти в її очах, скільки теплоти в її руках! Недарма пече найсмачніші і найвишуканіші короваї на весілля для всього села. Радо зустрічає синів, клопочеться по господарству. Правда, вже два роки сама...

Рано Тарас покинув свою лебідку. Страшна хвороба не питає, чи можна зайти в будинок; вона вривається і забирає в потойбічну бездну найдорожчих. Так сталося і з цією чудовою парою.

У моїй пам’яті намальовується літній день, дорога за Кідрами. Немолода пара йде узбіччям. Щось говорять, сідають, відпочивають, знову йдуть. Вони вже знають, що по цій стежці, яку видно з їхнього будинку, вони йдуть вдвох востаннє... А кругом вирує життя, колосяться поля, співають жайворонки. Вони ще двоє — Тарас і його Віра...

Тепер вона одна. Залиши лась без пари. Та ніколи на подружку-долю не скаржиться. Мабуть, ім’я волинській дівчинці дала мама не просто так, бо живе вона зі світлою вірою і доброю надією у все хороше. Щоранку привітно усміхається односельцям, вчить дітей жити чесно, любити землю, на якій зробили перші свої кроки, рідну маленьку батьківщину і рости справжніми людьми.

Ніна СЛОБОДЯНЮК

Володимерецький р-н