В очікуванні свята...

Вона й досі помилково вважає, що вміння маніпулювали чоловіками — одне із найбільших її життєвих досягнень. Очевидно, воно перейшло до Діани безпосередньо із генами. Ще в дитинстві відчула, як це приємно, коли хтось підкоряється твоєму бажанню, твоїй волі. Вже тоді школярку «заїдало», коли хлопчина, який її цікавив, не звертав на неї ніякої уваги. Тоді ставила собі за мету завоювати його і на диво швидко досягала наміченого. Це радувало, приносило задоволення і насолоду, наповнювало існування сенсом.
Вперше вийшла заміж у 19 років. Закономірно, під впливом кохання. Для нормального життя було все: робота, окрема квартира, певний матеріальний достаток, чоловік, який любив її, син... Але незабаром Діана зрозуміла, що цього всього дуже мало, їй потрібні були перемоги, увага, відчуття польоту душі і свята, цього вимагали гени. Спробувала мати все це у сім’ї, але благовірний був якийсь пасивний. Свята не вийшло. І “свята” самі собою почали виникати поза домашнім вогнищем.
Залицяльники завжди мерехтіли перед очима. Вибирала кращого з них, зустрічалася, повнилася натхненням, свіжими враженнями і життєдайними силами. Але завжди у хвилини безтурботних побачень пам’ятала: вдома чоловік, син, вони — головне.
Але несподівано її двадцятирічне сімейне життя зруйнувалося. Чому чоловік пішов до іншої, яку не дуже й любив? Сам він причину такого кроку кожного разу пояснював по-іншому і не досить переконливо. Очевидно, справа у непростих стосунках Діани із ним. Принаймні, так вважала вона...
Як з’ясувалося дещо пізніше, чоловік здогадувався про Діанині походеньки “наліво”. Довго, майже двадцять років накопичував образу і ненависть, але дружині не казав. Єдиною його претензією було:
— Ти командуєш мною!
— Давай командуй ти, — відповідала Діана. На цьому все й закінчувалося. Командувати і підтримувати в Діані стан окриленості він не міг і не вмів.
Доводилося “добирати” збоку. Тільки коли його втратила, усвідомила, що з ним було справжнє, повноцінне життя. Та й спокій та “тишина” у стосунках дуже потрібні. Вони, немов надійний, захищений тил.
Невдовзі Діана спробувала налагодити сімейне життя з іншим чоловіком, якраз підвернувся непоганий варіант: холостяк, молодий, забезпечений, вродливий. Але, чесно кажучи, це було якесь несправжнє життя, штучне. Постійно порівнювала його з першим чоловіком. І кожного разу не на користь нового обранця. Не вийшло душевного контакту, щирого спілкування. Незабаром Діана ледве терпіла його. Болю після розлучення з ним не відчула.
Біль постійно приходив і приходить від іншого — від нестачі надійного плеча і того взаєморозуміння, яке існувало з першим чоловіком. Здавалося Діані, що вона продовжувала і продовжує любити його. Але не теперішнього — черствого, колючого, нерідного. Повернути б колишнього.
І треба ж такому трапитися — через рік після розриву він повернувся до Діани. Вони раптом зрозуміли, що їм одному без одного погано, а тому протягом дня помирилися. Почали жити ніби й по-колишньому. Але “по-колишньому” уже не виходило. Взаємні образи їх поїдом їли. Особливо його. Дня не минало, щоб від нього не лунали докори, роздратовані репліки. Одне слово, помучилися і знову розбіглися...
Між іншим, коли до Діани повернувся чоловік, вона втратила вміння і здатність маніпулювати особами сильної статі. Природне “чуття завойовниці” відмовило навіки.
Внутрішній стан Діани став немічним. Із повторною втечею чоловіка сили ніби залишили її. Виникали лише миттєві сплески, жила немов на автопілоті: треба вирішувати проблему — вирішує. Основна із них — здобуття грошей на харчування. Адже на двох із сином виходить всього 700 гривень. Не розженешся при сучасній дорожнечі. Тому Діана, передусім, намагається повернути колишню впевненість у собі.
Чисто зовнішнє життя здається Діані наповненим людьми і подіями. Періодично хтось телефонує, кудись кличе. Чоловіки й далі підносять їй подарунки, закохуються, допомагають матеріально. Але урочистості, свята душі вона не відчуває. Ці нинішні зустрічі Діана сприймає, як засіб реабілітації від втрати чоловіка.
Інколи Діані думається: прожила вона перший відрізок життя красиво і велично. Все у неї було. Друга частина складається інакше, не такою яскравою. І переконує себе: заспокойся, така твоя доля. Але дуже важко повірити у це...
Ростислав ВАРЖЕЛЬ
Рівне.