Вогнеборець у спідниці

Ось уже другий рік щоденно одягає уніформу інспектор державної пожежної частини № 13 міста Дубна. До речі, вона єдина пожежниця не лише в древньому граді, але і в області. Можна було б дивуватись, якби обрала іншу професію, адже з дитинства мріяла якраз про таку. Бо прикладом мала тата Миколу, який усе життя був вогнеборцем, очолював підрозділи в Рівному, Радивилові, Дубні. Часто одягала його кітель, з нетерпінням чекала, коли він буде їй впору. Не розуміла, чому тато, а особливо ненька (Пані Галина викладала в педколеджі) не схвалювали її поривань, радили стати юристом. І лише тепер зрозуміла, що в пожежного не лише гарна форма, але й важка праця. Характером і вдачею пішла у главу сім’ї, не відступила від наміченого. Закінчивши ЗОШ №6, успішно склала вступні іспити у Львівський державний університет безпеки життєдіяльності МНС України. І всі п’ять років ні разу не підвела батьків, хоч і доводилось нелегко. — То був перший набір у новостворений ВНЗ, — розповідає інспектор. — На півтори тисячі хлопців припало аж четверо дівчат. Не подумайте лишень, що мали якісь поблажки, що з нами викладачі й однокурсники панькались. Серйозне фізичне навантаження, жорсткі нормативи. Ще й зараз мені іноді сниться, що в бойовому спорядженні (один апарат важив за спиною 25 кілограмів) дерусь по висувній драбині у вікно дев’ятого поверху гасити умовну пожежу. Так, гості із-за кордону, буваючи у ВНЗі, де готували рятувальників, дивувались, чому тут так знущаються над дівчатами, змушують їх викладатись на всі сто. Це тепер панна Тетяна з вдячністю згадує роки навчання, суворих наставників, які діяли за правилом „Важко в науці — легко в бою”. Бо нарівні з чоловіками і нині без боязні, при потребі, бере пожежного рукава, може прийти на порятунок тому, хто потерпає від немилосердного „червоного півня”. До дівчат-випускниць була увага під час отримання диплому. Того дня належало на урочистості прийти в уніформі (а надворі тридцятиградусна спека), ще й під погон закласти десять гривень. По дорозі від гуртожитку до альма-матері кожен міг вихопити „червонця”, аби випити пива за здоров’я новоспеченого офіцера. Так от, в нашої землячки тоді „полетіли” майже триста гривень. Правда, львівяни щиро запрошували гарненького молодого лейтенанта скласти компанію і завітати з ними до найближчої кав’ярні. Службу почала без розкачки. Бо частенько була у частині, звідки батько-майор пішов у запас, випробувальний термін витримала успішно. Нині Тетяна Гаврилюк здійснює і контролює протипожежні заходи на 105 об’єктах міста, тому рідко застанете її в кабінеті. А ще завжди присутня на пожарищі, фіксує летальні випадки. Спершу ніяк не могла звикнути до людських жертв. На все життя пам’ятатиме трагедію в одному з приміських сіл, де після вибуху газового балона згоріла старенька хатина, а в ній знайшов страшну смерть і господар. Тому намагається здійснювати профілактичні заходи так, аби подібних випадків було щонайменше. За два роки служби її двічі підвищували в званні. Під час цьогорічного Дня працівника цивільної оборони начальник райвідділу МНС України в Рівненській області Михайло Домрадцький під оплески присутніх вручив їй погони старшого лейтенанта. Заступник начальника СДПУ-13 майор внутрішньої служби Ярослав Ткачук високої думки про роботу молодого офіцера, відмічає її старанність і серйозне ставлення. А ще розраховує, що єдина на 55 працівників підрозділу жінка стане активною учасницею їх ВІА „На сторожі ріднокраю”, тоді не потрібно буде залучати солісток зі сторни. Два роки тому, підписуючи наказ, начальник обласної рятувальної служби генерал Красько напівжартома поцікавився, чи скоро піде в дикретну відпустку. Серйозно відповіла, що насамперед хоче служити. Коли закінчувала ВНЗ, то кинула через плече копійку, аби на погонах були великі зірки, до яких нині рукою подати. А що в родині пожежників ще „обмиватимуть” великі зірки, засвідчує й таке. На третьому курсі в „сестриному” ВНЗі успішно навчається Олена Гаврилюк. Сама ж Тетяна мріє стати правником, тому придивляється, до якого юридичного закладу поступити на заочне відділення. Бо переконалась: здобуті знання за спиною не носити. І хто знає, можливо, колись стане керівником пожежної частини. Поки що повір’я в її долі збуваються. Правда, більше завдяки власним старанням.

Василь ЯНОШІ,

Дубно.