І до ворожки не ходи…

Перебираючи старі речі, Людмила знайшла ті так старанно заховані фотографії. До болю знайоме обличчя якось хижо посміхалось…Тільки тепер вона помітила якийсь злий блиск у його очах…

Руслан і Людмила… Немов сама доля звела їх разом. Романтики у їхніх стосунках вистачало: шампанське при свічках, море квітів і зустріч світанків. Одного не розуміла: чому він так дивно поводиться у компанії друзів, рідних? Чому кожного разу вже за годину застілля вона мусила винувато вибачатися та поспішати за Русланом додому? Але любов була нестримною і всі питання відходили на задній план. Незабаром почали спільне життя. Два місяці жили, як у казці. А далі…

Руслану раптом надокучила робота і він вирішив трішки “відпочити” — кинув роботу, почав пити, іноді взагалі не ночував вдома. Нарешті відкрилась страшна таємниця тих раптових зникнень із сімейних свят: Руслан знав, що йому не можна пити, а надто велика була спокуса зірватися. Але зірвався… Людмила гарувала з ранку до ночі в магазині, маючи лише два вихідні на місяць; забивала холодильник продуктами, ще й цигарки та пиво не забувала купити коханому. Згодом почала розуміти, що цей “відпочинок” затягнувся надовго.А що саме більше лякало Люду — це те, що вона вже почала звикати до такого життя…

Одного разу подруга буквально затягнула Людмилу до знайомої ворожки. Та вмілими руками розкинула карти і таємниче посміхнулася. Дівчині ж захотілося якнайшвидше вибігти звідти. Ворожка хриплим голосом сказала: “Ох і сюрприз тобі приготувала доленька! Чекай пропозиції від знайомого блондина. Він — твоя щаслива доля. А свого кидай! Не трать бездумно молоді літа…” Якась дивна довіра загорілась до цієї старої жінки.Так і зробила: кинула все і поїхала до батьків…

Після того пройшло чотири місяці…Знайомий блондин Артем тихо відчиняє двері: “Кохана, ти вже зібралася? Не треба мені твоїх пакунків, тільки ти одна мені треба…” Ніжний поцілунок в обіймах коханої людини…


Тетяна Юрчук,Сарни.