НЕБО, ПІДКОРЕНЕ ФОТООБ’ЄКТИВОМ

– Думав, якщо не зможу підкорити небо, займуся тренерською роботою, – згадує Олександр. – Але все-таки акцент був на авіації.
Проблеми зі здоров’ям почалися під час здачі літньої сесії в інституті. У Саши почала сильно боліти нога. Варто зауважити, що при вступі в інститут абітурієнти проходили не одну сувору медкомісію, так що про якусь запущену чи хронічну хворобу не могло бути і мови.
– Хвороба дуже швидко прогресувала, за тиждень я вже не міг пересуватися без милиць, – розповідає Олександр. – Лікарі обстежували мене і здивовано розводили руками: аналізи начебто б у нормі, а ходити не можу. Медики навіть не знали, у яке відділення мене госпіталізувати. Згодом поставили діагноз: хвороба Бехтєрєва, хоча її прояви були зовсім нетиповими. Звідкіля взялася ця хвороба, було невідомо. Три місяці провів у госпіталі. Саме там усвідомив, що доведеться з військовою кар’єрою попрощатися.
Для 18-річного хлопця це було величезною трагедією, адже спочатку Сашко планував підлікуватися і продовжити навчання. …Прощатися із мрією дуже боляче, а тим паче, у 18 років, коли попереду – ціле житття…
– Коли мене комісували, повернувся додому. В той момент у мене був невимовний розпач і депресія. Я не знав, що мені далі робити в житті. А здоров’я увесь час погіршувалося.
Згодом хвороба прикувала Сашу до ліжка. Лікарі в пошуках точного діагнозу, висловлювали нові припущення і поставили під питанням черговий діагноз – туберкульоз кісток. Два місяці 18-літній хлопець провів у гіпсі. Але, на жаль, це не дало позитивних результатів. Тазостегновий суглоб став руйнуватися. Зміни в організмі відбувалися дуже швидкими темпами, начебто хлопець хворів років десять.
– Прикутий до ліжка передчував, що будуть у мене ще в житті кращі часи, вірив, що усе налагодиться. Хоча болі були нестерпні, почалися сильні судоми м’язів. Згадуючи ті дні, не віриться, що можна було таке пережити. Зізнаюся, що тоді було дуже важко, якби не друзі і батьки, не знаю, як би я витримав тоді все, – згадує минуле Олександр. – Звертався до лікарів, нетрадиційних методів медицини, перечитав масу літератури. Усе в комплексі таки дало свої результати: почав ходити за допомогою милиць. Хвороба начебто призупинилася, але залишила наслідки: у мене не повертається шия, не рухаються ноги в тазостегнових суглобах.
І ще хвороба залишила Олександру нестерпні болі, які він мужньо терпить, не показуючи їх стороннім. Дивлячись Сашин фотоальбом, де на кожному знімку хлопець посміхається, по-доброму заздриш його мужності і силі духу…
– Як тільки мені стало легше і я почав пересуватися по кімнаті, відразу захопився астрономією, яка дала мені можливість зрозуміти, що життя не в чотирьох стінах моєї кімнати. У мене був телескоп, і я спробував сфотографувати через нього місяць. Мені це вдалося з першого разу.
Варто зауважити, що Олександр Майструк почав займатися фотографією ще в шкільні роки, але всерйоз цим не захоплювався. У 1999 році почав серію робіт, тоді ще не задумуючись, що це принесе йому популярність. Вона називалася “Погляд з вікна”, адже усі фото він робив з вікна восьмого поверху, не виходячи з власної кімнати. Фотографій ставало усе більше і більше, і друзі запропонували йому зробити виставку.
У той час Сашко Майструк займався в центрі реабілітації інвалідів з порушеннями опорно-рухового апарату. Саме до працівників центру він і звернувся з проханням допомогти в організації виставки.
– Виставку ми готували всією родиною: тато робив рамки для фото, мама фарбувала їх, – з посмішкою згадує Саша. – Я ще так яскраво запам’ятав момент, що під час виставки дві рамки з фото упали і розбилися. “На щастя,” – подумав я тоді.
Коли Саша Майструк показав свої роботи фотохудожникам з рівненського фотоклубу “Час”, ті були приємно здивовані, оскільки в хлопця був власний, особливий стиль роботи. В той же рік Сашу прийняли в члени фотоклубу. З 2001 року почалася творча біографія Олександра Майструка, уже не аматора, а фотохудожника.
З тих пір уже було більше двадцяти виставок за участю Сашиних фотографій. Його фотознімки не раз виставлялися за кордоном у Польщі, Румунії, Бразилії, Угорщині, Росії. Варто зауважити, що професійне фото коштує недешево, наприклад, Сашині роботи ціняться від 30 до 50 у.о. Також слід враховувати, що фотографія – заняття не з дешевих, адже треба купити і фотоплівку, і фотоапарат, і проявити, і надрукувати фото. А на пенсію з інвалідності не дуже багато і купиш.
Саме заняття фотографією повернуло Сашу до життя, і він вирішив відновити навчання. Зараз він закінчує п’ятий курс інституту за спеціальністю психологія. Адже професійне заняття фотографією нерозривно пов’язано з психологією.

Вікторія ЛЕВЧУК,
Рівне.