Голос пастиря або Сварка в церкві

– Йду вже, йду... – в тон відповів отець Павло своїй прибічниці і сусідці. Він завжди давав їй після церкви першу просфору, а вона розповідала про все, чим дихає село. Коли отець Павло вийшов, одягнувши ієрейський хрест та взявши “служебник”, баба Катя варила кабанам юшку і перед сваркою була в піднесеному настрої. Якщо сучасні молоді люди люблять дивитися чемпіонати з боксу, карате, фільми жахів, то їх дідусі і бабусі полюбляли сварки, особливо церковні.
– Що там нового? – спитав отець Павло, ховаючи роздратування, бачачи гріховну, таємну радість баби.
– О, батюшко, нового багато... Всі люди кажуть, що вони за Гаврилихами... Ну не всі, а “рідня”...
На вечорницях вирішили, що як не стане Гаврилиха на касу, то завезуть архієрею калим, який той скаже, щоб вас зняв. Благочинного “підмазувати” будуть... А Макар, син Гаврилівни, сказав, що якщо вип’є, то вас сокирою зарубає...
– А народ? Люди? Вони ж до мене делегаціями приходили, ледь не плакали, щоб я порядок в громаді навів?!
– Співчуває... – з простим селянським цинізмом відповіла жінка. Ніхто зі “своїми” сваритись не буде...
Отець Павло не витримав – сплюнув і з гіркотою сказав:
– Так я для них, для людей...
– Хто зна... – відповіла загадково жіночка і продовжила поратися.
Тяжко позіхнувши, отець Павло перехрестився та, попрохавши в Господа сили духу, пішов до церкви. На лавках біля церкви сиділа опозиція: декілька дідків та бабок у темних хустках з хижацькими обличчями, син Макар – у бушлаті і солдатській шапці, яку надягав і в поле, і до церкви, зверхньо і войовничо глянув на пастиря. Отець Павло відповів крижаним, сильним поглядом воїна й інтелектуала. Хам не витримав, сховав очі і обернувся до своєї матері. На лавках справа сиділи ті, хто співчували пастирю. Вони, ніби їх нічого не стосувалось, розмовляли про господарство і погоду. Коли отець Павло підійшов, вони припинили балачку і обережно привіталися, щоб Гаврилихи і їх “бригада” нічого поганого про них не подумали.
Лише хлопець Іванко, новий касир, підійшов під благословення. Майбутній студент-історик захоплювався видатними патріотами України, філософами, богословами і революціонерами. Його характеру були чужі лицемірство, підлість. Палко повіривши в Бога, він став вірним духовним чадом отця Павла, і нехтуючи тим, що йому говорили батьки, сусіди, люди, він активно став за пастирем.
– Благословіть... – сказав він, складаючи руки під благословення. – Сьогодні наші люди виступають.
– Знаю, – відповів отець Павло. – Хай допоможе нам Господь...
Вони пройшли на свої службові місця – Іванко став на касу, а отець Павло приложився до ікони на аналої в центрі храму та пройшов в олтар: зробив три поклони до Престолу, поцілував його та почав облачатися до служби. Нарешті прийшла дячиха і, змірявши пихатим поглядом пресвітера Павла, почала співати, а отець Павло почав служити. Читаючи таємні молитви на літургії, він відчув, що перемогти мало шансів – стадо затопче. А чи є, одначе, вибір? Є два шляхи – іти прямо за Господом, укріпляти віру в людях, якщо треба – нести за віру кровне та безкровне мучеництво. І інший — змиритись, злякатись, стати хитрим, багатоликим, безпринципним, духовно зламаним. Потім через рік-два від нудьги та духовної порожнечі почне класично пити горілку, потім його, духовно вмерлого “здадуть” Владиці, і парафіяльний піп, як завжди, залишиться винним... Завершуючи службу відчув, що Святе Причастя придало сил. На проповіді він розповів людям про те, що церква зараз, не дивлячись на зовнішнє благополуччя, переживає скрутні часи – диявол підсилає в громаду лжевіруючих, які зовні благочестиві, добре можуть знати православні традиції, прискіпливо ставитися до виконання дрібних звичаїв, але чужі Христу за духом будуть вносити розбрат, чвари, недовіру до парафіяльного колективу, щоб потрясти та зруйнувати прихід до останнього... “Для цих людей, здається, зовсім зник голос совісті, вони не визнають Закону Божого, – зацитував отець Павло архієпископа Аверкія, – і починати руйнування Церкви диявол буде з приходів...”
– І від нас в цей передостанній час, браття і сестри, Господь вимагає подвигу! – з жаром сказав отець Павло, – подвигу боротьби православ’я проти лжевіруючих.
Після проповіді отець Павло впився очами в очі людей, шукаючи в них розуміння. В очах третини людей горів вогонь віри. Другої третини – малорозуміння, сонливість. У решти – “бригади Гаврилихи” – ненависть... Тиха страшна ненависть злодіїв – егоїстів, спійманих на злочині.