Рівне:

Бачить руками незрячий масажист Ігор Трофимчук

Головна 11-вер, 2008, 11:169 prov 2899
Бачить руками незрячий масажист Ігор Трофимчук

Ігор Трофимчук народився в Івано-Франківську сорок років тому. Його батьки, студенти місцевого медінституту, невимовно раділи народженню первістка. Та через три роки невблаганний діагноз сина надовго позбавив батьківські обличчя щасливих усмішок...
Запалення сітківки ока, прогресуючи з кожним днем, робило яскраві дні трьохрічного Ігоря все більш безбарвними. Зір падав катастрофічно. Батьки-лікарі в пошуках панацеї об’їздили десятки клінік, сотні фахівців. Та все було марно...
- Я до трьох років бачив світ, тож зорові спогади у мене збереглися на все життя, - говорить Ігор, - донині пам’ятаю обличчя своїх батьків...
Згодом сімя Трофимчуків переїхала до Рівного, у Ігоря зявилась молодша сестричка.
Здобував освіту Ігор у спеціалізованій школі для незрячих дітей у Львові, після закінчення якої став студентом кисловодської медичної школи. За три роки студентського життя Ігор здобув фах масажиста, знайшов нових друзів, перечитав сотні книг.
- Вимоги до навчання у школі були дуже високими, - пригадує студентські роки, - ми досконало вивчали анатомію людини, також обов’язковими для вивчення були такі предмети, як внутрішні, інфекційні, дитячі хвороби. Тобто готували із нас висококваліфікованих медиків. Чого, на жаль, нині не можна сказати про кількамісячні курси масажистів на яких людина отримує лише поверхневі знання. Хоча нинішню тенденцію зростання кількості курсів масажистів, можна досить просто пояснити. Адже радянська медицина сприймала такий вид лікування, як масаж, гілкою нетрадиційної медицини і, відповідно, фахівців-масажистів було досить мало. Тож виник своєрідний вакуум, попит на масаж був, а фахівців не вистачало. Як наслідок, маємо нині сотні бажаючих навчатися, а рівень прискореного навчання не виправдовує повністю себе.
Виспівав місце в гуртожитку
З повагою і вдячністю відгукується Ігор про своїх викладачів із Кисловодська. Також пригадує студентські роки, проведені в гуртожитку. Як зізнається Ігор, місце у гуртожитку він собі „виспівав”. Адже на першому курсі він жив на зйомній квартирі і мріяв переселитися в гуртожиток до друзів, але кількість місць була там обмежена. А коли керівництво школи побачило, як вправно Ігор займається художньою самодіяльністю, вирішило таки надати здібному студенту місце в гуртожитку.
У 1989 році Ігор повернувся до Рівного і почав працювати за фахом у профілакторії Рівненського державного педагогічного інституту, де й працює донині. Також за сумісництвом працює у салоні краси.
Дружину
пам’ятає школяркою
В 1993 році Ігор одружився із Наталею, яка мешкала неподалік. Весілля було за всіма українськими звичаями. Як пригадує Ігор:
- І фата була, і гостей багато і навіть тещі ноги мив!
Наталка сиділа за однією партою із Русланою, сестрою Ігоря, дівчата товаришували, тож майбутня дружина була частим гостем в родині Трофимчуків.
- І домашні завдання вони удвох робили, - пригадує Ігор, - і з випускного вечора я їх обох проводжав. Хоча багато моїх знайомих, почувши, що Наталя за фахом педагог, думають, що я її зустрів у профілакторії на масажному столі.
Подружжя виховує 14-річну донечку Марійку, яка нині навчається у Рівненській українській гімназії.
Із оптимізмом по життю
Незважаючи на жорстокий удар долі, Ігор Трофимчук не нарікає ні на що. Кожен має свій хрест, і кожен мусить нести його чесно і гідно, вважає він. Тож і намагається прожити своє життя повноцінно, яскраво і з оптимізмом. Дуже багато читає, цікавий та ерудований співрозмовник. Як розповідає Ігор, черпає знання він із спеціалізованої літератури для незрячих. Окрім того, товаришує з комп’ютером, і в домашньому архіві зберігає 66 тисяч книг в МР3 форматі, які озвучені спеціально для незрячих людей. Остання книга, яку прочитав Ігор, це „Массонська ложа України”, адже, як кожен свідомий громадянин, активно цікавиться політикою, аналізує сьогодення, переймається майбутнім.
Також Ігор цікавиться поезією, колись публікувався у місцевій пресі із власними творчими доробками.
Єдине, що не під силу Ігорю, — це ходіння по чиновницьких кабінетах з простягнутою рукою. Він заробляє гроші самотужки, не розраховуючи на принизливі подачки від держави.
І коли під руку із усміхненою дружиною Ігор вранці йде на роботу, випадкові перехожі бачать перед собою щасливу пару, яка, незважаючи на дощові хмари, щиро вірить, що завтра обов’язково буде сонце.

Вікторія ЛЕВЧУК,
Рівне.
Похожие новости
Створення та просування сайтів Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Календар
«    Липень 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031 
Вгору