ТИ І Я

Вони завжди йшли поруч. В місті, у справах.
А то й відпочиваючи… Так часто були разом, що привертали увагу людей. Для чужих це була дивна пара: молоденька дівчина, що тулилася до плеча високого, мужнього, сивочолого чоловіка. А для своїх, тих, хто їх знав, це були батько і дочка. Я довго була стороннім спостерігачем і тому не знала їхньої історії життя. Та якось ця дивна пара пройшла повз гурт сусідок і я перепитала їх, чому вони завжди тільки вдвох і хто це? І почула від сусідки (яка все про всіх знала) цікаву історію.
Це була найкрасивіша пара в цьому районі міста. Високий чорнявий красень і ясна, як золотисте сонце, берізка – білявка. Коли вони проходили, озиралися всі. Приємно було дивитися на радість і красу. А вони привітні, доброзичливі, усміхалися людям, віталися сердечно, і йшли своїм життям. Не викликали заздрощів, а лише приємне відчуття від зустрічі. Та все ж хтось позаздрив їхньому щастю. І спопеляюча отрута нещастя посунула до молодят, зробивши свою справу.
Випробовування розпочалися з перших днів народження донечки. Радість не потроївшись зникла назовсім. Натомість виникли проблеми. І немаленькі. А саме із здоров’ям дівчини. Висновок ортопеда – травматолога був невтішний. Єдиною надією було терпляче лікування і віра. Боротьба за ноженята дитини розпочалася. Спочатку різні ортопедичні засоби, а пізніше різноманітні фізпроцедури.
Роки йшли, а дитинча не ходило. Дивитися на це було боляче. Оченятка донечки, яка вже починала розуміти свою трагедію, заглядали в душу, ніби запитуючи, чому не бігає, як інші діти і чи стане сили, щоб перемогти недугу. Батьки трималися з усіх сил, заспокоюючи маленьку. Ніна не працювала, догляд за дитиною забирав увесь час.
А Дмитро бігав з роботи на роботу: утримувати сім’ю і лікувати дитину ставало все важче. Так за клопотами і не помітив, як згасає його дружина. Вона механічно виконувала хатню роботу, доглядала дитину, з кожним днем розчаровуючись в її лікуванні. Відчувала, що якась нестримна сила руйнує її саму. Рвалася до людей, до життя, що існувало поза межами її горя. Не могла більше страждати, гинула. І таки надибала собі безтурботну подругу, яка замість підтримки нашіптувала про чудове життя поза домівкою. Запалила у стомленої жінки непокору до такої долі, вмовила піти супереч долі, зрадивши найдорожче – сім’ю. Ніна зважилася на невиправданий вчинок.
Одного ранку, залишивши записку на столі (і досі її змісту ніхто не знає), взявши найпотрібніші речі, вийшла з квартири, назавжди зачинивши за собою двері. Пішла не озираючись, мабуть, давно виважила таке рішення.
З того дня і до сьогодні з дитиною поруч став батько. І вже не полишає її ніколи. Як йому “булося”, ніхто не знає. Головне, що він справлявся з домашніми клопотами, з роботою… І прогулянки, які так були потрібні дитині, не скорочував, а навпаки, старався продовжувати їх час. При першій же нагоді він гуляв з дівчинкою, ніби нічого і не змінилося в їхньому житті. Хіба що обличчя стало суворішим і стомлений погляд не веселів при зустрічах.
І доля таки усміхнулася нагородою за терпіння і віру. Донечка з кожним днем видужувала. Перші несміливі кроки залишилися позаду. Вона вже бігала з дітьми у дворі під пильним і лагідним поглядом татка, і весело сміялася, радіючи своїм новим можливостям. Радів і батько. Спостерігаючи за донечкою, дякував Богу за ту ж радість.
А мама? Хоч і далеко поїхала (повернулася до батьків), все ж прочула за радість у її колишній сім’ї. Довго не писала, мабуть, не наважувалася. А чи не хотіла знати про проблеми, від яких так втікала. Та все ж один лист, як каже сусідка, був. Його ніхто не читав. Але про лист маля якось розповідало дітям, на запитання де ж її матуся. Щиро по – дитячому зауважило, що тато запитував, чи хоче вона, щоб мама повернулася. На що дівчинка відповіла: “Ні, татусю, ми будемо тільки вдвох. Ти і я!” Пригорнувши дитину до грудей, сховавши скупу чоловічу сльозу, батько пообіцяв дитині, що так і буде завжди. І мама не приїхала ні тоді, ні зараз. Чи листа з такою відповіддю отримала, чи з іншої якоїсь причини, але її так ніхто більше й не бачив. А батько і доня так і ходять завжди разом і скрізь. Красуня білявка і сильний, загартований непростою долею, посивілий, але такий красивий своєю батьківською добротою, відповідальністю, турботою, вірністю та любов’ю чоловік. Батько і донька… Щастя їм обом.
Якщо зустрінете їх у місті, привітайте, бо такі чоловіки варті справжньої людської поваги.
Тетяна ЛУКІВСЬКА,
Рівне.