ТЕЛЕВЕДУЧИЙ – ЦЕ ПРОСТО РОБОТА

Олексій Гнилуша до свого успішного дебюту у “Фактах”, що на “ІСTV”, вивчав секрети телевізійної кухні на майданчиках “Вуличного телебачення”.
Хоча, філолог за освітою, він ніколи і не мріям про кар’єру на ТБ. А після закінчення ВНЗ успішно реалізовував отримані знання на практиці, працюючи перекладачем та викладаючи англійську мову дітям. Проте, потрапивши під вплив магнітного поля телебачення, Олексій рішуче покинув попереднє заняття і відтепер із задоволенням робить ранкові “Факти” на “ІСTV”.

Компания Otrum предлагает телекоммуникационные системы гостиниц и не только, направленный на упрощение процесса взаимодействия гостей с персоналом.

– Ви є публічною особистістю. Тож цілком закономірно, що часто впізнають на вулицях. Як ви до цього ставитеся?
– Нормально. По-перше, люди не обов’язково показують пальцями. Тим більше у Києві – тут публіка дуже стримана. А по-друге... Ну, це просто робота така... Так чого ж тут вередувати. Іноді просто запитують: “Це, часом, не ви?”. Кажу: “Я”. Не стану ж брехати.
– Чи пригадуєте якісь кумедні випадки?
– Так. Одного разу мене пригостили цукеркою. Якась пані підійшла просто на вулиці. А іншим разом пізнав бармен у нічному клубі. Вже близько ранку. Коли вся компанія була... ну дуже втомлена... Було ще багато кумедних ситуацій (я людина весела, навіть занадто), проте ці дві – найкумедніші.
– Робота на телебаченні була вашою мрією з дитинства?
– Ні! Більше того, навіть уже й за дорослого життя я ніколи й не думав кимось таким ставати. Все сталося випадково. Чесно. Мав відпустку, побачив оголошення, спробував... далі – зрозуміло.
– Відомі телеведучі погоджуються з тим, що телебачення псує людей і “робить з них циніків”. А як вважаєте ви?
– Циніком або ще кимось робить себе сама людина. Хочеш ним бути – будеш. І навпаки. Все тільки у тебе в голові.
– У чому переваги популярності, мабуть, знають усі. А у чому ж її недоліки?
– Певно, в тому, що незрозуміло, а навіщо? Я й досі не зрозумію, чого деякі так прагнуть популярності. Насправді, самі незручності: по вулиці не пройдеш, у метро не поїздиш, пива у парку з друзями не поп’єш... Ну, ще й купа іншого. Звісно, буває приємно, коли людина високо оцінює твою роботу, але це ж так у кожній професії, не лише у нашій.
– Чим ще захоплюєтесь крім тележурналістики?
– ...Пошуками вільного часу. Обожнюю кіно. Різне. Мистецьке, інтелектуальне і просто хороше кіно. Мрію коли-небудь зняти щось своє.
– Маєте життєве кредо?
– Так. Складається з двох частин: “Боягузтво – джерело усіх вад” і “Ніколи не йти по трупах” – я краще відмовлюся від чогось на чиюсь користь, аніж викликатиму підозри, що когось “закопав”, аби видертися нагору.
– Нещодавно, разом із європейським інформаційним туром ви відвідали наше місто. Які враження?
– Прекрасні. Я ніколи до того часу не бував у вас, хоча сам – львів’янин. По-перше, сподобалося місто. Я, чесно скажу, думав, що побачу щось невеличке, занедбане (бачте, вже почав дерти ніс – комплекс столичного мешканця). Приїхав – просто здивувався. Супер місто! Зручне, як здалося, людяне якесь, чисте. Люди чудові. У Києві всі поспішають, дивляться перед собою, запізнюються кудись. А тут люди просто ХОДЯТЬ вулицями, посміхаються.
– І традиційно – що б ви побажали нашим читачам?
– Від себе, як ведучого, – тільки хороших новин! Від себе, як людини, – бути сміливими. Ну і здоров’я теж!

Мирослава КРУПЕНКО,
Рівне.