МИ ПРОСТО БУЛИ РАЗОМ

І життя наше таке, що постійно доводиться кружляти навколо тієї незрозумілої цифри, відшукуючи рівновагу між добром і злом, між дев’ять і шість…

Ми ніколи не говорили про наші стосунки, про наші почуття, а просто були разом. Тобі було комфортно зі мною. Бо не набридала телефонними дзвінками, нічого не вимагала, з усім погоджувалася і сліпо вірила тобі, не намагалася змінювати звичного ритму життя. Твоє самолюбство зрілого чоловіка тішило тендітне юне янголятко поруч. Ти радо хизувався мною перед друзями, а наодинці упивався мною, пригортав тіло та спустошував душу. І ніколи нічого не обіцяв, а холоднокровно тримав дистанцію. Ти просто приходив і покидав тільки тоді, коли тобі було зручно.
А я… Я ніколи нічого не вимагала. Бо боялася сполохати свого журавля у небі, хоча здогадувалася, що він ніколи не стане синицею у моїх руках. Ти дозволяв молитися на тебе — і цього мені було досить. Ти був такий мудрий, такий самодостатній, впевнений і, як я себе тішила ілюзіями, надійний. Проте завжди ти залишався далеким, холодним і чужим. І, продовжуючи стояти в одній точці земної кулі, з незрозумілих причин один із нас бачив дев’ять, а інший — шість. Комусь було зручно і комфортно, а хтось тремтів перед страхом втрати…
Та враз щось обірвалося… Коли почуття досягли апогею, якісь струни не витримали напруги. І все почало змінюватися. Ми і далі кружляли навколо незрозумілої цифри, але уже в зворотному напрямку, і при цьому я намагалася відірватися від тебе, бути попереду. Я зрозуміла, що ми самі створюємо собі ідолів, поклоняємося їм і страждаємо через відсутність взаємності. І продовжила рух по колу… Але, простягаючи руки, ти уже наздоганяв мене. Втрачаючи, здавалось би, таку маленьку дрібницю у своєму житті, ти втратив комфорт і спокій. Ми помінялися ролям в той час, коли одночасно могли б бачити дев’ять… чи шість.
Втім, не зарадять ніякі скарби, коли на вітринах не залишилося почуттів. І попереду у нас лише хаотичний рух навколо незрозумілої цифри, аби, можливо, наші орбіти колись випадково іще раз перетнулися.
Марина ДАНИЛЮК,
Рівне.