“Привітання” секретаря райкому

На той період у Костопільському районі вже не один рік перебував на посаді секретаря райкому компартії з питань агітації і пропаганди один чоловік.
Зірок із неба не хапав, не мав і особливого хисту та здібностей до керівництва, “але вмів тримати ніс за вітром, вчасно лизнути, де треба “вищестоящому”, демонстрував неабияке старання при виконанні найнеймовірніших вказівок і забаганок начальства, а тому й тримався у високому кріслі районного масштабу.
Але трапилася одного разу із секретарем неприємна оказія, власне, казус, що потім коштував йому посади. Та розповім усе за порядком.
В одному із сіл району, 22 червня – в дату печальну і трагічну не лише для народів колишнього Радянського Союзу – відкривали пам»ятник односельчанам, котрі загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни.
На урочистий мітинг, приурочений відкриттю пам»ятника, прийшов увесь так званий партгоспактив, зігнали колгоспників, педагоги, не дивлячись на канікули, привели весь учнівський склад місцевої школи. Все це повинно було засвідчити “добровільність, масовість і високий патріотизм”. Прибув на свято і герой нашої розповіді.
На мітингу, як і належало, виступили голови сільради і колгоспу, секретар парторганізації, а потім по черзі “взяли” слово штатні оратори від імені сільської інтелігенції, колгоспників, пенсіонерів, піонерів і так далі. Наостанок на трибуну вийшов сам гість – секретар райкому. Він добре поставленим, натренованим і трохи пихатим голосом почав промову “без бумаги”:
– Шановні товариші! Від імені бюро райкому партії щиро вітаю вас із річницею нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз...
Після сказаного секретар замовк, очевидно, усвідомлюючи, що “ляпнув” щось не те, але слово – не горобець. Оторопілі присутні, до кого дійшов зміст сказаного, незвично принишкли, хтось приглушено чмихнув у долоню. Дещо розгублений представник району, витерши холодний піт із чола, продовжив свій виступ, але вже без попереднього запалу та ентузіазму...
Й досі достеменно не відомо, що спонукало так ганебно “забалакатися” головного ідеолога району. Але невдовзі після цього випадку з ним, були зроблені організаційні висновки: секретар райкому раптом “пішов на іншу роботу”. Певно, хтось доніс, “куди треба”, про його злощасне привітання із річницею гітлерівського нападу на Радянський Союз. А таких помилок, як відомо, тоді не прощали. Благо, що не трапилось це у сталінські часи, а то партійна кар»єра секретаря могла б закінчитися значно гірше, якщо не трагічно...
Ростислав ВАРЖЕЛЬ,
Рівне.